Несподіваний поворот

Софія сиділа за своїм робочим столом, переглядаючи документи, коли її погляд мимоволі зупинився на фотографії з минулотижневої бізнес-вечірки. На ній вони з Максимом виглядали настільки природно, що навіть у неї виникали сумніви – де закінчується гра і починається реальність. Вона провела пальцем по глянцевій поверхні знімка, зупинившись на усмішці Максима. Щось у його очах було таке щире, таке справжнє...

Раптовий стукіт у двері вивів її з задуми. До кабінету увійшла Олена Василівна, тримаючи в руках свіжу пошту.

"Софіє Андріївно, тут листи, які потребують вашої уваги, – секретарка поклала стос конвертів на стіл. – І ще... Максим Романенко телефонував. Просив передати, що буде за півгодини."

Серце Софії несподівано прискорило ритм. Вона спробувала переконати себе, що це просто професійна відповідальність, але глибоко всередині розуміла – щось змінилося.

Рівно через тридцять хвилин Максим увійшов до її кабінету. Як завжди, бездоганно одягнений у темно-синій костюм, він випромінював впевненість і харизму. Але сьогодні в його поведінці було щось інше – якась незвична м'якість у погляді, легка нервозність у рухах.

"Доброго дня, Софіє, – він привітався, і його голос прозвучав тепліше, ніж зазвичай. – Маю до вас незвичне прохання."

Софія випрямилась у кріслі, намагаючись зберегти професійний вигляд: "Слухаю вас уважно."

"Розумієте... Мій друг організовує вікенд у  заміському будинку.  Також там будуть мої батьки і батьки деяких друзів Три дні, повне занурення в відпочинкову атмосферу. І він наполягає, щоб я привіз вас."

Софія відчула, як її серце пропустило удар. Три дні... Це було набагато більше, ніж кілька годин світської бесіди на офіційних заходах.

"Максиме, ви ж розумієте, що це виходить за рамки нашого контракту? Одна справа – пообідати з вашими батьками зовсім інша – провести цілий вікенд з вашими друзями."

Він підійшов ближче до її столу, і на мить їхні погляди зустрілися. "Я розумію. І готовий компенсувати додатковий час. Просто... – він на мить замовк, немов підбираючи слова, – з вами все виходить так природно. Ви чудово справляєтеся з роллю моєї нареченої, і батьки вже встигли вас полюбити і думаю друзям ви теж сподобаєтесь."

Софія відчула, як її щоки злегка порожевіли від компліменту. Вона спробувала зосередитися на практичному боці питання: "А що входить у програму цього вікенду?"

"Нічого особливого, – Максим знизав плечима. – Барбекю, настільні ігри, можливо, прогулянки лісом. Мама планує влаштувати майстер-клас з приготування родинного рецепту пирога. Знаєте, такі звичайні сімейні розваги."

Саме в цьому і крилася проблема – у слові "сімейні". Це було надто особисто, надто інтимно. Але чому тоді думка про цей вікенд викликала у неї не тривогу, а якесь тепле передчуття?

"Гаразд, – нарешті погодилась вона. – Але нам потрібно детально обговорити всі деталі. Я маю знати абсолютно все про ваших друзів  а також про ваші сімейні традиції, щоб не припуститися помилки."

Максим просяяв, і його усмішка викликала у Софії дивне тремтіння всередині. "Можемо обговорити це за вечерею? Я знаю чудовий ресторан неподалік..."

"Це теж входить у підготовку до вікенду?" – спробувала пожартувати Софія, намагаючись приховати своє збентеження.

"Звісно, – підхопив він жарт. – Нам же треба відпрацювати невимушену поведінку закоханої пари."

Коли Максим пішов, Софія ще довго сиділа, дивлячись у вікно. Щось змінювалося, і вона не могла це контролювати. Професійна частина її свідомості била на сполох – не можна змішувати роботу та особисті почуття. Але інша частина, та, яку вона так довго намагалася приглушити, тихо нашіптувала: а що, якщо?

Того вечора вони зустрілися в маленькому затишному ресторані. Максим вибрав столик у кутку, подалі від інших відвідувачів. У світлі свічок його обличчя здавалося м'якшим, більш відкритим.

"Отже, розкажіть мені все про вікенд, – попросила Софія, коли їм принесли вино. – Що мені потрібно знати, щоб не видати себе?"

Максим задумливо покрутив келих у руках: "Знаєте, справа не стільки в конкретних фактах, скільки в атмосфері. Наприклад, мої батьки... вони дуже цінують щирість у стосунках. Можливо, саме тому вони так швидко прийняли вас – відчули, що ви справжня."

Софія відчула укол провини. "Але ж це не так. Ми обманюємо їх."

"Хіба?" – його погляд став серйозним. "Останнім часом я часто думаю про це. Про межу між удаваним і справжнім. Про те, як легко одне може перетекти в інше..."

Софія відчула, як її серце починає битися частіше. Вона поспішно відпила вина, намагаючись приховати збентеження.

"Максиме, ми не повинні... Це просто робота."

Софія різко підвела голову, зустрічаючись з його поглядом. У ньому було щось таке, від чого перехоплювало подих. Щось таке, що змушувало забути про всі правила та застереження.

"Ми не можемо, – прошепотіла вона. – Це все ускладнить."

"А може, навпаки, спростить? – Максим легко торкнувся її руки. – Може, настав час перестати прикидатися?"

Цієї миті у ресторані почала грати повільна мелодія. Максим підвівся і простягнув їй руку: "Потанцюємо? Все-таки нам треба відпрацьовувати роль закоханої пари."

Софія завагалася лише на мить, перш ніж вкласти свою долоню в його. На танцювальному майданчику було всього кілька пар, і коли Максим притягнув її до себе, весь світ немов розчинився. Залишились тільки вони двоє, музика і це дивне, тремтливе відчуття чогось невідворотного.

"Ви чудово танцюєте," – прошепотів він їй на вухо.

"Це входить у професійні навички," – спробувала пожартувати вона, але голос зрадив її, здригнувшись.

"А це теж професійні навички?" – він ледь помітно посміхнувся, показуючи на її руку, яка мимоволі стиснула його плече трохи сильніше, ніж того вимагав танець.

Софія спробувала відсторонитися, але він не відпустив її. "Не тікайте, – прошепотів він. – Хоча б сьогодні давайте будемо чесними."

І в цю мить Софія зрозуміла, що більше не може брехати – ні йому, ні собі. Те, що починалося як професійна гра, перетворилося на щось набагато глибше і справжніше. І це лякало її більше, ніж будь-що інше в житті.