Вечеря з батьками

Софія втретє змінила сукню, критично розглядаючи своє відображення у дзеркалі. Чорна була надто суворою, смарагдова – занадто яскравою, а ця, темно-синя, здавалася якраз доречною для першої зустрічі з батьками Максима. Класичний крій, довжина до коліна, делікатне мереживо на рукавах – все говорило про гарний смак, але без зайвої претензійності.

"Господи, чому я так хвилююся? Це ж просто чергове завдання", – подумала вона, поправляючи локон, що вибився з елегантної зачіски. Але глибоко в душі Софія розуміла – це не просто завдання. За останні кілька тижнів щось змінилося. Її професійний підхід почав давати тріщину, і кожен погляд Максима, кожен його дотик викликав дивне тремтіння десь глибоко всередині.

Дзвінок у двері перервав її роздуми. Максим, як завжди, прийшов вчасно. Відчинивши двері, Софія на мить затамувала подих – він виглядав приголомшливо у темно-сірому костюмі, який ідеально підкреслював його атлетичну статуру.

"Ти виглядаєш... просто неймовірно," – сказав Максим, і в його очах промайнуло щось таке, від чого серце Софії пропустило удар.

"Дякую," – відповіла вона, намагаючись зберегти професійний тон. – "Сподіваюся, я відповідаю всім вимогам твоїх батьків."

Максим легко усміхнувся: "Повір, ти перевершуєш усі їхні очікування. Готова?"

Дорогою до будинку його батьків вони повторювали легенду їхнього знайомства – випадкова зустріч на благодійному вечорі, де Софія представляла своє агентство з організації заходів (це була єдина правда в їхній історії), кілька випадкових зустрічей, а потім – справжній роман.

Будинок батьків Максима виявився величезною триповерховою спорудою в престижному районі міста. Софія відчула, як її впевненість похитнулася – одна справа знати, що твій клієнт із заможної родини, і зовсім інша – безпосередньо зіткнутися з цим світом розкоші.

Віктор Степанович, батько Максима, зустрів їх у холі – високий, статний чоловік з сивиною на скронях та проникливим поглядом, який, здавалося, міг читати думки. Поруч стояла його дружина, Наталія Олександрівна – елегантна жінка з бездоганною поставою та уважним поглядом.

"Нарешті ми познайомимося з дівчиною, яка зачарувала нашого сина," – промовила Наталія Олександрівна, оглядаючи Софію з ніг до голови. В її голосі чулася суміш цікавості та легкої настороженості.

"Мамо, тату, це Софія," – представив Максим, і Софія відчула, як його рука легко торкнулася її спини, надаючи підтримку.

Вечеря проходила в просторій їдальні, де старовинні меблі красномовно свідчили про багатолітні сімейні традиції. Софія подякувала долі за те, що свого часу відвідувала курси етикету – знання про те, якою виделкою користуватися для риби, а якою для м'яса, зараз було як ніколи доречним.

"Розкажіть, Софіє, чим займається ваше агентство?" – поцікавився Віктор Степанович, коли подали перше.

"Ми спеціалізуємося на організації різноманітних заходів – від корпоративних вечірок до весіль," – відповіла Софія, намагаючись говорити впевнено, але не зарозуміло. – "Наш підхід – створювати не просто події, а справжні історії, які запам'ятовуються надовго."

"Цікаво," – протягнула Наталія Олександрівна. – "І як давно ви займаєтеся цією справою?"

"Вже п'ять років. Починала з невеликого офісу та двох співробітників, а зараз у нас команда з п'ятнадцяти осіб та постійний потік клієнтів."

"Вражає," – кивнув Віктор Степанович. – "Молода дівчина, яка самостійно побудувала успішний бізнес. Максиме, ти не казав, що твоя обраниця така ділова."

Максим усміхнувся: "Це одна з багатьох причин, чому я захопився Софією. Вона не просто красива, але й розумна та цілеспрямована."

Софія відчула, як червоніє від цього компліменту. В його словах було стільки щирості, що на мить здалося – він говорить правду, а не грає роль.

"А ваші батьки?" – продовжила розпитувати Наталія Олександрівна. – "Чим вони займаються?"

"Моя мама має невеликий квітковий магазин," – відповіла Софія. – "А тато... його не стало, коли мені було п'ятнадцять."

На мить запала тиша. Наталія Олександрівна зм'якшила тон: "Вибачте, я не знала..."

"Все добре," – м'яко усміхнулася Софія. – "Мама зробила все можливе, щоб дати мені гарну освіту та підтримати мої починання."

"Це заслуговує на повагу," – відзначив Віктор Степанович. – "У наш час не так багато молодих людей готові працювати, більшість шукає легких шляхів."

Вечеря тривала, і поступово атмосфера ставала менш напруженою. Наталія Олександрівна розповіла кілька кумедних історій про дитинство Максима, від яких той ніяковів, але усміхався. Віктор Степанович поділився спогадами про початок свого бізнесу.

Коли подали десерт – вишуканий шоколадний торт – розмова перейшла до більш особистих тем.

"А як щодо майбутнього?" – невинно поцікавилася Наталія Олександрівна. – "Ви вже думали про весілля?"

Софія ледь не подавилася шматочком торта. Максим прийшов на допомогу: "Мамо, ми зустрічаємося лише кілька місяців. Давай не будемо поспішати."

"Але ж ти не молодшаєш, синку," – наполягала мати. – "І Софія здається саме тією дівчиною, яка могла б стати чудовою дружиною та матір'ю."

Софія відчула, як її обличчя знову заливає рум'янець. Вона знала, що це все гра, але чомусь слова Наталії Олександрівни зачепили щось глибоко в душі.

"Ми з Софією вважаємо, що такі рішення не варто приймати поспіхом," – твердо сказав Максим, і його рука знайшла руку Софії під столом, легенько стиснувши її пальці.

Цей простий жест викликав цілу бурю емоцій. Софія раптом зрозуміла, що давно не відчувала себе такою захищеною та... потрібною. Вона глянула на Максима і зустріла його погляд – теплий, підбадьорливий, майже ніжний.

Після десерту вони перейшли до вітальні. Віктор Степанович дістав колекційний коньяк, і розмова потекла ще вільніше. Максим розповідав про свої нові бізнес-проекти, і Софія з подивом виявила, що щиро захоплюється його ідеями та планами.

"А знаєте," – раптом сказала Наталія Олександрівна, дивлячись на них, – "ви дуже гарна пара. Давно не бачила Максима таким щасливим."