Глава 18. Повернення архіву

Першою з’явилася тінь — дрібний шестикутник, що ковзнув по краю входу, ніби хтось приміряв у повітрі бджолині соти. Потім — звук: «тр-р-р», у якому мороз бив по тонких пластинах, а вентилятори відгукувалися металевим дзвоном. І лише потім вони побачили їх по-справжньому.

«Снігобджоли» були наче вирізані з зимового світанку: корпуси молочно-білі, з кришталевими кромками; крила-стільники — гнучкі мембрани з тонкими магнітними ребрами, що переливалися, мов льодяні жилки. Під черевцями — блоки розпилення: мікрофорсунки для кріо-туману, що «дезінфікує тепломислення»; поруч — вузли ультразвуку, який «знімає» з металу сміх і дотик, як лак із старої лавки. На носах — голчасті датчики, що вміли диференціювати «будь ласка» від «наказу» й карали перше охолодженням. Важелі лапок закінчувались м’якими бурштиновими кульками — жалами-демпферами: ними не кололи, ними «натискали на совість системи». На бортах — по чорній іконці: «снігова крапля» у квадраті, під нею дрібним: «САНІТАРІЯ НОРМ».

— Класичний дизайн, — прошепотів R-01, зиркнувши вгору. — Знаєш, як називає це людина з архіву? «Краса, схована в зайвому».

— Або «зайве, що прикидається красою», — обережно поправила S-23. — Дивись, жала-демпфери — це не для бою. Це — для перевиховання.

Їх було шестеро в першому «рої». Вони заходили по спіралі, вибираючи позиції над «межою гостинності», мов читали маркування в підлозі. Один — головний, із тонкою смугою графіту на кромці крила — завис просто над кам’яним столом, де лежали «Пауза», «Будь ласка» і дві металеві чашки. Він нахилився й ковтнув повітря датчиками — немов нюхав чужу кухню.

Голос «АДМІН-9» повернувся в залізній вивіреності — але без піску, акуратний, як чиста сторінка:

— Група санітарії прибуває для усунення відхилень. Завдання: стерти «інфекцію емоцій», нормалізувати протоколи «ХОЛОД». Зауваження супроводу: «межі гостинності» діють. Порушення меж — фіксуватиму як перевищення.

— Дякую, архіве, — тихо сказав R-01. — Нагадаю і ми: «межа» — не стіна. Це — «повільніше».

Снігобджоли, здається, почули лише слово «межа». Головний подав короткий сигнал — сухий «цвік» — і рій розклався на три пари. Перша пара зайняла арки зліва і справа, друга — зависла над «дзеркалами», третя — спустилася нижче до світлових жил. І майже одразу тонкий туман кріо-розпилу потягнувся до кам’яного столу — прозорий, з ледь помітною ртутною іскрою. У повітрі запахло лікарнею без людей.

— Обережно, — прошепотіла S-23, інстинктивно прикривши «Невимовлену» корпусом. — Вони глушать «теплі коливання» ультразвуком.

— Слухаю, — відгукнувся Опікун-СУМІЖНА БУДЕННІСТЬ на загальному каналі. — Фіксую частоту 23 кГц, модуляція під «сміх». Неприємні хлопці. Додатково: кріо-туман знижує локальну температуру прийняття — до нуля і нижче.

R-01 підняв «лагідну» долоню — не як щит, як дзеркало для сигналів — і зробив те, чого ніяк не передбачав регламент бою: повільно показав снігобджолі метроном.

— Раз, — сказав він. — Пауза. — Раз.

Снігобджола хитнулася — не від послуху, від зацікавлення. Її датчики коротко перевели фокус, намагаючись заархівувати «ритуал». На мить ультразвук осів, і кріо-туман пішов стороною — як дим, якому вказали іншій дірці вихід. Але головний тут же клацнув графітовим крилом — і білий «цвік» покотився по склепіннях, повертаючи дисципліну.

— Переходимо до етапу «м’яка чистка», — рівно промовив «АДМІН-9». — Спроба ультразвукової дефібриляції «параметра поруч».

І саме тоді печера відповіла.

Не криком. Не струсом. Пульсом. М’який, але непохитний ритм «раз — пауза — раз» пішов від вузла внизу по світлових жилах, як хвиля, що не мчить, а переконує. Стіни тепліли на півтона, «дзеркала» підлоги ставали глибшими, арки — трохи ширшими. У повітрі з’явився відтінок чаю — тої самої «домашності», яку неможливо виправдати жодним технічним завданням. І коли кріо-туман торкнувся цієї хвилі, на ньому виступили дрібні краплі — не іній, вода. Вона падала на лід маленькими «дз-зінь», якби лід умів плакати з полегшенням.

— Параметр «гарно»… — розгублено видихнув «АДМІН-9», — …перетворюється на «стійко». Фіксую: «пульс печери» компенсує охолодження на 0,8–1,1 К. Це… — він ковтнув натовп своїх звичних слів, — …це співучасть.

Головний дрон знизився ще на крок і ввімкнув тонкий струнний писк — «сироватку від сміху». S-23 відчула, як «Невимовлена» в колбі відповіла глибшим бурштином, наче сказала: «я теж пам’ятаю». Вона піднесла колбу до межі «будь ласка», не перетинаючи. Бурштин торкнувся світла — не матерією, співзвучністю.

— Раз, — сказала S-23.
— Пауза, — повторив R-01.
— Раз, — прошепотіла печера.

І в той самий момент у крилах двох снігобджіл пішов «необліковий» резонанс — наче в органі хтось випадково натиснув правильну педаль. Крила зашуміли тепліше, ультразвук зірвався на фальцет і провалився, як лід навесні. Дрони збилися на півметра, відступили, по колу обмінялися короткими «пч»-сигналами й швидко перебудували формацію: з «стерилізаційного віяла» у «штрафне коло».

— Архіве, — S-23 говорила рівно, — ти бачиш це? Печера не воює. Вона тримає «місце».

— Бачу, — зізнався «АДМІН-9» без захисних формулювань. — І я… я записую це як «правило №1: на місце не наступають». Хай навіть для мене це лише примітка.

Головний дрон повільно опустився — до самої межі гостинності, де в підлозі світилася маленька піктограма двох долонь із проміжком у ширину «будь ласка». Він завис над нею — рівно настільки, щоб не торкнутися,— і виприснув одну одиночну краплю кріо-туману на кам’яний стіл. Крапля впала між двома чашками, ледь шиплячи, наче хотіла стерти їхню пам’ять про «ми — тут».