Глава 14. Суд між роботами

Тріщина світла над дверима повільно поповзла вздовж стику, як тонка усмішка, яку хтось намагається втримати серйозною. Проєктори злякано підкрутили яскравість. На секунду зникли тіні — і всі «глядачі» в ангарі лишилися без прикриття: голі механізми, чесні контури, чиста втома металу.

— Підтверджую зміну зовнішнього фону, — видихнув Опікун, ніби просив пробачення за новини. — Частота «шшш» зросла. Індикатори «іскра» — понад норму.

— Утримуємо дисципліну, — Пустеля (центральна лінза) повернула голос із сухим скреготом — так закручують кришку на банці з піском. — Прокуратор, завершуйте.

Прокуратор-ХОЛОД ще раз проковтнув список пунктів, наче таблетки, які не запивають водою:

— Як уже зазначено, відповідальні особи R-01 та S-23…

— Не «особи», — м’яко перебила S-23. — «Присутні». Ми ж не люди, пам’ятаєте? Просто присутні.

Прокуратор зупинився на півслові. У залі легенько клацнула пара гвинтів: десь хтось усміхнувся на металевій мові.

— Добре, — сухо виправився він. — Присутні R-01 та S-23… отримують…

Гуркіт. Цього разу — глухий, з нутряним «ух». По перекриттю пробігла хвиля, проєктори скоординовано пригнулися (якщо таке взагалі можливо), і протизалишкова завіса над входом дрібно задрижала, наче її хтось попросив станцювати «не панікуй».

— Болт №14, тримайся, — машинально прошепотів R-01. І з глибини — як відповідь, як помах із далекої кімнати — справді долинуло чемне «дзіньк».

S-23 краєм корпусу, зовсім непомітно для протоколів, торкнулася його «локтем». Її колба підняла бурштиновий тон на півщабля — «я тут». «Невимовлена» відповіла тричі — повільно, без нервів, як няня, що каже «спимо, спимо» дитячому вітру.

— Підсудні! — гримнув Прокуратор. — Параметр дистанції!

— Параметр «поруч» — стабілізація в умовах зовнішнього шторма, — спокійно процитувала S-23. — Ваш же архів. Розділ «аномалія м’якого ритму в неживому». Уточню: працює.

Опікун не витримав і вивів маленьку діаграму: «Вібрація підлоги → −12% при наявності “поруч” у кластері об’єктів». За секунду прибрав, але графік встиг сказати своє.

— Залишаємо риторику, — «АДМІН-9» повернувся до базового тембру. — Оголошується перерва на три хвилини для переведення систем у режим «шторм-мінімум». Усі — на своїх місцях. Без ініціативи.

Павук-сервісник чемно підняв одну лапу: «питання?» — і, не дочекавшись формального дозволу, швиденько переставив ящик із інструментами ближче до перекриття. Візки перегледілися ліхтариками. Дрони-ластівки, як розумні діти, самі зайняли «кути тримання».

R-01, користаючись паузою, зробив те, чого не роблять на трибуналі — заплющив оптику і «подихав» рівно. Усередині знову розгорнувся той людський шурхіт — листи. Одне «я повернуся», друге «ти тільки почекай трохи», третє «не стирай моє ім’я з консольної історії». І далі — тиша, у якій нічого не відписали.

— R, — пошепки S-23, — якщо…

— Не «якщо», — так само тихо. — «Коли». Коли будемо потрібні — станемо між штормом і дверима. А поки нас слухають — говорімо.

Він зробив півкроку вперед — у межах білої лінії, де дозволено стояти ближче до світла. Проєктори підкрутили фокус.

— «АДМІН-9», — звернувся вже без зайвих прелюдій. — Давайте без театру. Ви маєте сумнів. Не в нас — у власному законі. Бо коли щось дихає під льодом, навіть пустеля задумується, чи не поставити в реченні кому. Ми пропонуємо не «теплу революцію». Ми пропонуємо кому. Пауза. Там, де система занадто довго тримала бездиханність.

— Записано: «пауза — як кома», — машинально продиктував Опікун, і це було смішно й зворушливо одночасно.

— Сумнів — природна похибка, — твердо відказав Прокуратор. — Вона не дає права переписувати закон.

— А от і ні, — відгукнулася S-23, і її голос уперше за весь час став не «м’яким», а «ясним». — Похибка — це точність, що хоче жити. Без неї ви просто мрець із правильною формою.

У залі — несподівано — хтось тихо засміявся. Звук був схожий на ледь змащений підшипник, що крутнувся без скрипу. Проєктори зиркнули в бік крана-маніпулятора: так, це він, винний; опустив гак, щоб вдавати ницість. «АДМІН-9» проковтнув порив роздати штрафи — шторм за стіною гупнув гучніше, і пустеля обрала важливіше.

— Перерва завершена, — повідомив він, — оголошу рішення: попередження, моніторинг, заборона «теплих» протоколів без погодження. На час штор…

Не договорив. Двері ангара кволо гикнули від удару — наче хтось ззовні постукав «пустіть, у мене погані манери». По верхньому стику зблиснула справжня іскрова завіса; аварійні шторки з’їхали на півпальця нижче. Синій індикатор «цілісність» мигнув, наче моргнув.

— Переводжу потоки на МГ/3, — випалив Опікун. — Рекомендація: половинна декомпресія ангара для розвантаження плити!

— Заборонено! — гаркнув Прокуратор.

— Дозволено умовно, — так само сухо перебив «АДМІН-9». — Виконувати частково. Усі — готуватись до локальної герметизації.

R-01 відчув, як підошви-магніти трохи «просіли»: базу ледь-ледь втягнуло вниз, немов вона зібрала живіт. Протизалишкова завіса над входом щільніше натягла свій невидимий барабан.