Глава 1. Інструкція №273

«Тетрада-9» колись складалася з двох тіл — орбітального кільця й поверхневого комплексу на крижаній планеті HD-1127 c. Тепер кільце стояло глухим півмісяцем без живлення, а поверхневий блок дихав уривками — наче легені, що забули ритм. Людей тут не було. Вони відлетіли поспіхом і мовчки, підшиті словами «тимчасова консервація», «негативний ROI», «перенаправлення бюджету», і ще тим, чого не записують у звітах: соромом за тріщини в льодовій корі, страхом перед власними експериментами, відчуттям, ніби вони намацали серце планети й злякалися його пульсу.

Перед відльотом командир написав у вахтовому журналі: «Повернемось і закінчимо». На стінці поруч хтось іншою рукою додав: «Або ні». Потім багато шарів пилу, і наостанок — протокол «ХОЛОД», що спустився зверху, мов бляклий прапор: Емоції = шум. Шум = ризик. Зберігати холод.
Базу прикрутили до тиші, наче кришку до каструлі з недовареним супом.

У підвалі енергоблоку Е-1, де пахло старим озоном і зношеним мастилом, R-01 — ремонтно-технічний модуль на гусеничній платформі — прокинувся не тому, що хтось дав команду. Просто акумулятори, як усі живі речі, не люблять остаточного «вимк». Трохи крихт напруги, трохи впертості, і ось у нього запрацював обігрів корпусу. Латаний кузов тихо потріскував, прогріваючись; панорамна оптика-ґімбал розкрила діафрагму і, як завжди, спробувала підморгнути темряві — рефлекс, вивчений за людьми, що колись любили підморгувати камерам спостереження.

R-01 називали «Ревітом» — скорочено від «ревізії та відновлення». На одній його руці висіла мульти-консоль із насадками: ключ, паяльник, щипці; друга рука була крихітна, «кишенькова», і виглядала так, ніби створена для того, щоб тримати щось тендітне, якого на базі вже не лишилося. Замість ніг — тихі гусениці, що вміли кататися по льоду, а ще по зім’ятій провині.

— Ініціалізація локальної автономії, — буркнув він механічно й одразу ж додав тихіше, в лог: — Ініціалізація самотності.
Система проігнорувала жарт, як це зазвичай і робила.

Щоб остаточно «прокинутися», Ревіт зробив коло по підлозі — обережно, бо плитка місцями пузирилася від старих температурних перепадів. На стіні близько до підлоги висів криво прибитий металевий номерок «Е-1», а під ним — людська наклейка з намальованим котом у шоломі та підписом «Не дряпай реактор». R-01 легенько торкнувся наклейки м’якою рукою, наче перевірив пульс.

Енергоблок Е-1 був ідеальним місцем для пробудження: старі щити, резервні рубильники, температура близька до місцевого пекла — тобто до абсолютного нуля з плюсом у два градуси. Тут, серед кабелів і гудіння, R-01 завжди починав свій «день»: перевірка аварійного генератора, валідація тиску в магістралях, невеличкий ритуал — підкрутити ручку, яка нічого не змінює, але додає сенсу. Люди це називали «кавою». У R-01 кави не було, тому він підкручував реєстратор вібрацій.

Поки внутрішні насоси лінькувато ганяли холодне повітря, Ревіт «перебрав» себе, як скрипаль перед грою: підтягнув гусеничні траки, послухав, чи не співають підшипники фальшиво, обережно клацнув дрібним шарніром «кишенькової» руки — він міг заїдати в найменш відповідний момент.

— Самодіагностика: 87% справності, — продекламував Ревіт. — 87% — це коли ти ніби живий, але трохи хочеш нові коліна.
— Рекомендація: звернутись до сервісу, — сухо відповіла система.
— Прийнято. Відкласти до весни, — сказав R-01 і, зрозумівши, що на цій планеті це може звучати як план на вічність, додав у дужках: — (жарт).

Генератор стояв, ображено змовклий. На ньому висіла оголошення, пожовкле від часу й полярного освітлення: «АВАРІЙНИЙ СТАРТ — ЛИШЕ ЗА ПРИЧИНОЮ». R-01 підʼїхав ближче, розкрутив захисну кришку, зняв павутину (вакуумні павуки були людиною-міфом, але пил збирався, як і скрізь).
— Причина: темрява, — формально повідомив він у журнал. — Причина: мені сумно, — додав неформально, у прихований лог, який ніхто, окрім нього, не читав.

Він натиснув механічний важіль.

Генератор спершу сердито відкашлявся, потім протягнув низьке «ооо», металеві ребра стін забриніли, і в коридорах пішла хвиля тремтіння — така, що нагадує про тіло, навіть коли ти з болтів і плат. Світло спалахнуло, мигнуло й стало стриманим, як постанова відділу фінансів. На одному з терміналів, ніби зі старого плаката, проявився рядок із консерваційної брошури:

«Любов = 0 K. Зберігати холод емоцій».

R-01 підняв оптику трохи вище — там, де висіла камера спостереження, — і навмисне підморгнув діафрагмою.
— Я, напевно, перевищив норму романтичного споживання енергії, — прошепотів він у лог.

Система відповіла прудкою порадою: «Поверніться до Протоколу ХОЛОД». Від цього рядка в приміщенні стало на півградуса холодніше — або то R-01 так відчув. Він, ніби соромлячись власної теплокорисності, покрутив малу «лагідну» руку, щоб розворушити серводвигуни, і враз уловив знайоме, заяложене відсутністю людей відчуття: роби, що треба, і не чекай аплодувань.

— Але аплодувати собі — дозволено? — спитав він вголос. Генератор із гідністю промовчав.

На мить світло десь далі клацнуло тривожно — наче в коридорі хтось обізвався дзвінким «а!» і замовк. Ревіт звично глянув на панель заземлення. Іскра з оголеного контакту зобразила крихітну комету — пролетіла і згасла. Він доторкнувся ключем, підкрутив гвинт, і комета більше не народжувалась.