РОЗДІЛ 10 Вирішальна битва зі страхом

Новий день приніс Михайлині ще більше труднощів. Вранці вимкнули світло. Довелося в темряві чистити зуби. Згодом вона зібралася й вийшла з дому в кафе,щоб поїсти. Воно було невеликим і дуже затишним. Всередині світили лампи в старовинних плафонах. Усі столики були вкриті бежевими або кремовими скатертинами. За барною стійкою працював хлопчина років 25-27. Він активно змішував у шейкері коктейль для відвідувача. Побачивши її  він усміхнувся. Мишка сіла за стіл біля вікна і стала розглядати меню. 

,, Що ж би такого з'їсти?" - подумки запитувала себе. Згодом до неї підійшла офіціантка. Це була молоденька юнка з білявим волоссям і блакитними очима. Судячи з бейджика її звали Мальва.

-- Доброго ранку. - привіталася вона .-- Чого бажаєте?

-- Мені будь ласка латте і салат з куркою. - промовила жінка, усміхнувшись. -А на десерт - шматок кокосового торту. 

-- Дякую за замовлення. - промовила Мальва, записавши усе в записник.- Приблизний час очікування - 15 хвилин. 

Після того як дівчина пішла, Михайлина занурилася у власні думки. Погода за вікном вражала своєю сірістю. Замість снігу падав дощ. Люди снували вулицями як безликі тіні. 

Згодом принесли каву. Мишка ковтнула ковток латте. Тепло напою розтікалося по тілу, ніби заспокоюючи думки. Навколо кафе панувала звична буденність: тихі розмови, стукіт ложок, запах свіжого хліба. 

Але щось було не так. Куток її ока зловив різкий рух тіні, яка не мала права тут бути. Вона обернулася, але за вікном і серед відвідувачів нічого дивного не помітно.

-- Артуре... це ти? - прошепотіла вона, дивлячись в куток. 

-- Я, Мишко.- стиха озвався чоловік. 

Його присутність відчувалася поруч.  Та не всі могли його побачити. Серце трохи збільшило темп. Страх вже не паралізував її. Мишка згадала все, чого навчилася: слухати себе, відчувати ситуацію, діяти. 

Та зараз їй хотілося лише нормально поснідати. Все решта - зачекає. Вона повільно жувала салат, майже не відчуваючи смаку. Жінка знову відчула як самотність міцно вхопила її душу. Стало важко дихати, пальці тремтіли.

Раптом Мишка зірвалася з місця і вибігла на вулицю. І тільки там дозволила собі закричати. Її крик розснісся вулицями міста, розлякавши птахів. 

Після цього жінка впала на коліна і заплакала. 

Мишка важко дихала, але повітря стало трохи легшим. Вона підняла голову і побачила, як Артур тихо стоїть поруч. Його присутність вже не лякала, а навпаки — давала опору. 

--Я змогла, — прошепотіла самій собі, відчуваючи, як страх починає відступати. 

-- Михайлино, я поруч.- почула голос Артура. - Дозволь мені допомогти? 

-- Дозволяю. - прошепотіла жінка, встаючи на ноги. Брудний сніг прилип до штанів. 

Артур простяг руку, і Мишка міцно стиснула її. Разом вони стояли на холодному тротуарі, а дощ, що падав, здавався теплішим, ніж раніше. 

-- Ти сильніша, ніж думаєш, — тихо промовив він.

Мишка відчула, як його слова проникають у серце, нагадуючи, що вона вже не самотня.

Вона зробила глибокий вдих і дозволила собі відчути тепло всередині. 

Обтрусивши себе жінка вирушила додому. Люди дивилася на неї як на божевільну. Та вона просто йшла вперед, відчуваючи себе вільною від страху.