РОЗДІЛ 8 Частина правди

Михайлина не одразу зрозуміла де знаходиться. Сонце пробивалося крізь штори, розкидаючи по підлозі промінчики. Голова боліла так, ніби вчора перебрала з алкоголем. В горлі пересохло. Хотілося пити. 

Перша спроба встати на ноги закінчилася невдало. Жінка впала на підлогу. Перед очима все пливло. 

-- Артуре, бодай тебе разом з усіма твоїми тінями. -  гнівно вигукнула вона, встаючи на коліна. Цього їй  разу вдалося втримати рівновагу.

Артур сидів у кріслі, злегка підсміюючись над нею. 

-- Мишко, ти неперевершена.- промовив він, заспокоївшись. - З тобою хоч у пекло.

-- Стули пельку, ідіоте, -  вигукнула Михайлина, нарешті вставши. -  Це все через тебе. 

Чоловік допоміг їй сісти на стілець і подав горнятко з кавою. Її аромат повільно приводив жінку до тями.

Згодом Артур промовив до неї:

-- Мишко, я дав тобі слово розказати правду про себе. Я не зовсім людина. Мій світ інший... і небезпечніший. 

-- Артуре, я не зовсім розумію про що ти говориш. - озвалася вона, дивлячись на нього. Її погляд наче проникав у саму  душу. Від того ставало моторошно. Чоловік нервово засовався в кріслі. Він не знав як правильно пояснити їй те, чому сам не до кінця вірив. 

Між ними запала тиша. Кожен подумки готувався до найгіршого. Артур нарешті торкнувся її руки і тихо прошепотів:

-- Я насправді родом з 90-х. Там обірвалося моє фізичне життя. 

До Мишки не одразу дійшов зміст його слів. 

-- 90- ті,- прошепотіла вона. - Як це можливо? 

Артур кивнув не відводячи погляду. 

-- Моє фізичне життя обірвалося там, - промовив він повільно.- Але чомусь я залишився в цьому світі. Іноді мені здається, що моє перебування може тобі нашкодити. 

-- Тобто, ти - привид? - вражена страшною здогадкою, прошепотіла Михайлина. 

-- На жаль це так. - відповів той. 

Від почутого в неї голова знову пішла обертом. 

,,З ким я насправді зв'язалася?"- думала про себе. Чоловік ніжно торкнувся її руки. Він розумів, що їй потрібен час, щоб все усвідомити й прийняти.

Мишка відчула тепло його рук і трохи заспокоїлася. Страх ще тримав її у напрузі, але одночасно пробуджувалася цікавість: хто він насправді і чому її це так притягує. 

- Я розумію, що це важко, — тихо промовив Артур, — але ти повинна знати: я залишився між світами не просто так. Мій світ… він наповнений небезпекою й тінями. Частину з них ти вже бачила. І я хочу захистити тебе від них. Але не знаю чи вдасться. 

Жінка схилила голову, вдивляючись у його очі. Вона ще не розуміла всього, але відчувала його щирість і силу. Це  давало їй крихітну опору у хаосі сучасного життя.