РОЗДІЛ 5 Труднощі

Вранці Михайлина прокинулась від того, що хтось ніжно торкнувся її вуст. Розплющивши очі побачила перед собою Артура. Інстинктивно сховалася під ковдру. Її серце шалено калатало в грудях. Жінка боялася того, що відчувала. 

Артур продовжував лежати поруч. Він чув її дихання і боявся поворухнутися. Вперше в житті не знав як поводитися з жінкою. 

Згодом Мишка визирнула з-під ковдри й поглянула на чоловіка. Хотілося обійняти його і втекти.

,,Що зі мною відбувається?"- подумала про себе. Це відчуття було їй незнайомим. Артур легенько доторкнувся до її руки, ніби боявся, що вона зникне. 

Згодом вони сиділи на кухні і пили каву з канапками. Артур поглянув на неї й поцікавився:

-- Михайлино, чому ви самотня? 

Жінка не одразу змогла відповісти. Серце пропустило удар. Вона затремтіла і тихо прошепотіла:

-- В моєму житті раніше було забагато болю. Тому я обрала для себе самотність.

-- Ви ж розумієте, що робите собі гірше? - продовжив чоловік.- Так не можна.

-- А як можна? - нестрималась вона, розливши каву на стіл. 

Мишка відвернулася. Вона не хотіла показувати незнайомцю цю свої сльози. Не могла дозволити себе жаліти. 

Артур не знав, куди себе подіти. Вперше він побачив жінку, яка втомилася від життя. Яка потребує надійного плеча.

,,Чи здатен я стати для неї опорою?"- подумав чоловік, встаючи з-за столу. Михайлина продовжувала сидіти , схиливши голову. Сльози капали на підлогу. 

Раптом вона відчула як Артур торкнувся її спини. Спочатку повільно й незграбно, згодом наполегливіше. Мишка підняла голову і зустрілася з його поглядом. В ньому читалося стільки страху і невизначеності, що відчула це фізично. 

Мишка вдихнула, серце трохи заспокоїлося. Вона не відсунулась — тільки трохи нахилилася вперед, дозволивши дотику стати теплішим. 

Артур тихо зітхнув, його руки більше не тремтіли. Вона дозволяє. Я можу залишитися, — подумав він. 

В кімнаті запанувала тиша, але вже не важка — а спокійна, наповнена довірою, якої обом так бракувало. 

В ту ніч вони вперше поєдналися не тільки їхні душі, а й тіла. Кожне знімав з себе броню, яку носив роками як захист. 

За вікном світив холодний місяць. Не темному оксамиті неба сяяли зірки.