РОЗДІЛ 4 Перша зустріч

Новий день розпочався для Мишки з відчуття внутрішньої повноти. Вчорашні події нагадували красивий сон. Вона досі відчувала на своїх губах той поцілунок. Від того внизу живота розлилася тепла хвиля. 

Михайлина повільно піднялася з ліжка, відчуваючи як тепло  батареї торкається її шкіри. Вона підійшла до вікна й відсунувши штору поглянула на вулицю - місто повільно прокидалося після сну. Власники собак вже гуляли зі своїми улюбленцями, час від часу прибираючи за ними. На голих гілках дерев сиділи ворони. Вони щось дуже активно обговорювали. 

Жінка глибоко вдихнула і пішла у ванну. Теплий струмінь води змивав з неї втому і немовлені слова. Більше двох років вона нікого до себе не підпускала. Боялася старого болю. Останні стосунки перетворили її на змарнілу жінку з чорними колами під очима. Врятував лише переїзд в нове місто. 

Вийшовши з ванни Мишка пішла в кухню,щоб приготувати каву. Їй хотілося побути на одинці з власними думками. 

Раптом за спиною почувся рух. Жінка від страху ледь не згадала раннє дитинство. Душа втекла в п'яти. Серце так сильно гупало в грудях, зо здавалося от-от з них вистрибне. 

Повільно обернувшись вона побачила перед собою високого темноволосого чоловіка. Одягнений у все чорне з проникливим поглядом синіх очей. Та найбільше вражав уяву його шрам на всю праву щоку. Він уважно вивчав її. Від того погляду їй хотілося зіщулитися.

-- Хто ви такий? - переборовши хвилювання,  запитала Мишка. 

-- Артур Климчук. Можна просто Клим. - спокійно озвався той. 

Зрозумівши, що стоїть перед ним в одному рушнику жінка інстинктивно прикрилася руками. Халат лишився у ванні. Щоб взяти його їй необхідно було пройти повз незнайомця. 

Артур повільно наблизився до неї і прошепотів на вухо:

-- Дякую за вчорашній вечір. Це було неймовірно.

Від почутого жінка ледь не впала. 

Отже це був не сон?"- подумала про себе. Зайшовши у ванну, Михайлина нарешті вдягнулася. Поглянувши на себе в дзеркало, вона тяжко зітхнула й вийшла в коридор. Артур повільно опустився в крісло,яке стояло в єдиній кімнаті. Риси його обличчя загострилися. Та від Мишки не сховалася його втома. Або тягар минулого.

Присівши поруч вона поцікавилася:

-- Як давно ви відчуваєте втому?

Артур підняв на неї погляд і нічого не відповів. Йому стало лячно від її запитання. Його карк ледь помітно здригнувся. Його ніколи не питали про це. 

Михайлина продовжувала:

-- Артуре, скажіть мені правду. Це важливо.

-- Михайлино, вам це не сподобається. - спокійно відповів він. 

Після цього запала тиша. Кожен думав про своє. За вікном продовжував падати мокрий сніг. Було чути як сусіди розмовляли в під'їзді. 

Жінка неквапливо підвелася і підійшовши до програвача вставила касету і натиснула Play. Кімнату одразу заповнила музика. Артур аж стрепенувся в кріслі. Це були... його пісні. 

Він швидко встав і підійшовши до неї прошепотів:

-- Можна запросити вас на танець?

-- Звісно.- мовила та, усміхаючись. 

Вони повільно кружляли під музику. Артур поступово згадував про те, інше життя. Про свою сім'ю, яку не зміг захисти. Про свої залежності і бажання жити одним днем. 

Михайлина тулилася до нього, відчуваючи спокій і запах тютюну. Цей чоловік давав їй можливість бути собою. Без масок та штучних посмішок. 

Вони ще не знали, чому ця музика зачепила їх. Та глибоко  всередині в їхніх душах щось  змінилося.