РОЗДІЛ 2 Наш час

Ранок розпочався зі звуком будильника. Михайлина Вовк неохоче вилізла з-під ковдри. Годинник показував 9:00. На календарі був четвер 5 лютого 2026 року. За вікном падав мокрий сніг. 

Мишка не мала бажання виходити з дому. Не сьогодні. Заощаджень мало вистарчити на три місяці наперед. Пошук роботи можна було відкласти на потім. 

Останнім часом вона почувала себе виснаженою. Дратувалася без причини. 

Михайлина ледве дотяглася до чашки з кавою. Пара виходила тонкою струменевою хмаркою, і запах, трохи гіркий, трохи солодкий, на мить знімав втому. 

Вона сіла біля вікна, дивлячись на мокрий сніг, що тихо падали на порожні вулиці. Серце її важко стукало, а думки плуталися між «що робити сьогодні» і «коли нарешті з’явиться хоч трохи ясності». 

За вікном було сіро й холодно. Люди снували вулицями як мурахи. Безпритульні тварини намагатися знайти для себе трохи їжі. 

Михайлина закуталася у шубку й вийшла на вулицю. Ззовні було холодно, а в середині — пусто. Вона подумки рахувала дні, що залишалися. Згодом доведеться зробити вибір, навіть якщо це не до душі.

Здавалося, що кожен звук, кожен крок на вулиці відлунює у її голові. Нагадує про самотність. Про нереалізовані мрії. Але водночас було відчуття, що цей день, може стати маленьким кроком назустріч собі. Навіть, якщо поки  вона не знає як. 

Раптом Михайлина почула знайомі акорди. Це вуличний музикант грав пісню,, Поки смерть не розлучить нас ''. Не могла пригадати,  хто саме її виконував. 

Музикант продовжував грати, не зважаючи на погоду. Це був середнього зросту чоловік, одягнений в стару куртку. На ногах були берци. Обличчя вкривали зморшки. Його хрипкий голос прорізав тишу. Дехто зупинився, щоб кинути декілька гривень у чохол для гітари. 

Музика ніби розрізала повітря — проста і водночас жива. Стоячи під дощем,  жінка продовжувала вслухатися в текст пісні. Серце шалено калатало в її  грудях. Стало важче дихати. Здавалося ще мить і вона зомліє. 

Згодом усе минуло. Мишка підійшла до нього і в вкинувши до чохла 50 гривень, попрямувала додому. Вперше в житті їй здалося, що вона не сама. Навіть, якщо фізично ще нікого не бачила.