Розділ 17. Щастя

Розділ 17. Щастя

На подвір'ї ліцею зібралося багато учнів, батьків та гостей. Логотип ліцею, повітряні кульки, усі усміхнені та найщасливіші першачки, яким вже натерпілося зайняти місце за партою.

Мері Іванівну учні знову засипали квітами. У класі всі вази та відра були заповнені букетами. Ірина та Сніжана скоса поглядали на колегу, але не наважувалися щось казати. Обидві вчительки зустрічалися з чоловіками з ремонтної бригади, яку найняв Максим для ремонту ліцею. Гарні чоловіки, працьовиті, але не директори, які оперують великим бізнесом та не кандидати у депутати. Ех, промахнулися обидві. Єдине, що їм тепер світить – безкоштовний ремонт.

Свято розпочалося вчасно. Мері була ведучою, її дзвінкий голос звучав та оголошував виступи ліцеїстів. Клас, де Мері була керівницею, підготував цікавий сучасний танець, інші класи співали та показували номери. Але всі чекали на виступ першачків. Це завжди весело та зворушливо. Хтось забув слова, хтось увійшов у роль та не хотів віддавати мікрофон, хтось засоромився та розповідав віршик надто тихо, а хтось не припиняв сміятися... Найкраще, на думку дідуся, розказала свої слова Вітуська. Виразно, гучно та щиро.

– От справжня маленька Велика! – пишався дівчинкою Василь Максимович. – Моя онучка! Моє сонечко.

Віта пішла до школи у статусі офіційної донечки Маргарити та Романа. Процес з усиновлення був нелегким, вимагав багато нервів, але Роман приклав багато зусиль, щоб стати офіційним татом для Вітуськи. Малеча зробила Марго та Романа молодими батьками, попри сина, чиїми портретами було завішане усе місто. Роман Великий бігав, як кінь, а Марго, як кізонька, а Серж рохкав від задоволення, наче поросятко. Тільки Максим дотримувався свого статусу Дракона та приносив Вітусі скарби у вигляді смаколиків та прикрас. А прикрас у Вітусі була сила-силенна.

Ось і зараз Вітуська не втрималася і одягнула на пальчик кільце та на ручку браслетик, які Максим вчора їй подарував.

Виступ першачків викликав у присутніх радість, сльози щастя, сміх та ностальгію.  А коли Віту підняв старшокласник, щоб вона дала перший дзвоник, юна леді почала так заразно сміятися, що її бешкетливий настрій передався усім.

Наприкінці лінійки батьки зробили коридор з рушників для того, щоб навчальний рік пройшов легко та вдало. Звісно, що першою коридором крокувала Вітуська з Ілюшкою, бо принцеса і принц завжди мають бути першими.

Усі учні розійшлися по класах. У першачків почався їх перший у житті урок. Віта слухала вчительку уважно та ображено зиркала на Ілюшку, коли він хотів поділитися з нею цукеркою.

Сергій також сидів з новою однокласницею. Ксенія вже була знайома майже з усіма учнями свого класу, але Серж вирішив бути її екскурсоводом по ліцею та захищати від залицяльників, які одразу ж з'явилися. Крім цікавості до новенької учениці, в однокласників Сержа було ще одне запитання: коли весілля?

– Хіба я знаю? – обурено запитував Серж.

– Це ж твій брат! – обурилася одна з однокласниць.

– То запитай сама, якщо це тебе так хвилює, – відповів Сергій.

Однокласники сприйняли це, як дозвіл до дій і коли Мері після уроку запропонувала поставити запитання, то таки її запитали:

– Маріє Іванівно, а коли у вас весілля?

– А ви нас на весілля запросите?

– А сукню ви вже придбали?

– Ви ж нас не кинете?

Питань було так багато, що Мері дещо розгубилася. Їй на допомогу прийшов Серж.

– Не переживайте, про весілля ви дізнаєтеся, одними з перших. Можете вже готувати подарунки, – мовив хлопець, усміхаючись. – А поки всі запрошуються у кафе з нагоди Першого дзвоника. Це сьогодні у нас свято, а завтра вже почнуться уроки та щоденне домашнє завдання.

Учні пішли до кафе під наглядами батьків, а Максим повів Мері до ресторану, де зібралися усі кандидати у депутати зі своїми дружинами, чи коханими. Мері та Макс мали чудовий вигляд разом. На них звертали увагу та підходили знайомитися. Пара багато танцювала та намагалася проводити час разом.

Коли Макс повернувся, то у дверях його зустріла щаслива Вітуська. Хоч час вже був пізній, вона не спала, а хотіла побачити, щоб йому похизуватися.

– Поглянь! А в мене зуб випав! – гучно закричала Віта та показала свій молочний зуб на долоні, а коли усміхнулася, то Макс побачив, що таки одного зуба не вистачає.

– А ти знаєш, що це означає? – запитав Максим.

– Що незабаром виросте новий?

– Не тільки. Це значить, що ти подорослішала і до тебе вночі прилетить Зубна фея. Треба покласти зубчик під подушку, а фея залишить замість нього тобі подарунок, – розповідав Макс, а Вітуська уважно слухала. – Але треба швиденько лягати спати, щоб фея прилетіла до тебе, а не до іншої дівчинки, у якої також випав зубчик.

– Усе, я побігла! – вигукнула Віта та полетіла до своєї кімнати, щоб лягти у ліжечко.

– Це тільки тобі вдалося її загнати у ліжко. Ніхто не зміг її вкласти, – мовила Маргарита Михайлівна, почувши розмову дітей.

– Я згадую, як ти вкладала Сергія, – усміхнувся Максим.

– З ним було простіше. Він сам вимикався. Тато тільки його переносив до ліжка, в Віточка, наче на батарейках увесь день неможливо вкласти, чи це ми з татом такі вже старі, що з нею важче, – розмірковувала жінка.