Розділ 15. Людяність та ненависть

Розділ 15. Людяність та ненависть

Роман Васильович дотримався свого слова. У найближчі ж дні він скликав нараду та представив свого сина, як директора фірми. Юридично він передав йому всі права на фірму. Колеги, компаньйони та замовники прийняли звістку дуже позитивно. Їм сподобався Максим. Хоч ще молодий, але розумний та має сучасні ідеї та креативні погляди, які точно принесуть прибутки.

Роман Васильович радів гарним відгукам про сина. Він пишався своїм сином. Пишався ним і дідусь. До будинку Великих майже щодня приїздили юристи та Василь Максимович радився з ними та підписував якісь папери. Якими б справами не були зайняті чоловіки, але завжди знаходили час для Вітусі. Неодноразово Маргарита Михайлівна сварилася на чоловіків, бо вони грали у дитячі забавки, забуваючи про вік. Яке серце, який радикуліт, якщо наввипередки повзають під столом, грають у м’яча та стрибають на скакалці. Але діставалося не тільки їм, Максиму та Сергію майже щодня Вітуська робила карколомні зачіски та макіяж. Усі сміялися, що саме такі фотографії треба брати на передвиборчу кампанію, бо фото кандидатів завжди нудні, а тут стільки барв та експресії, що люди точно голосували б!

Василь Максимович бачив, який у нього вправний онук. Він ще раніше позбавив Ігоря Андрійовича та Даню доступу до своєї бізнесової імперії та керував нею одноосібно. Тепер він бачив, кому можна довірити свою справу. Чомусь він був упевнений, що Максим впорається і з його бізнесом. Хай це інша сфера, але кращого кандидата йому було не знайти. Василь Максимович хотів усе майно та бізнес передати Максиму, але Роман зупинив його від такого кроку. Він попросив залишити щось хоча б Дані та Моніці. Вони ж росли на очах Василя Максимовича. Батько був здивований таким проханням сина та ще раз переконався, що його син мудріший та кращий за нього. Василь Максимович таки дослухався до слів сина, залишив довічне фінансування колишній дружині, бо син та онуки про неї точно не подбали б, Дані та Моніці подарував квартири в елітних будинках, а Ігорю Андрійовичу залишив будинок, у якому він жив. Не потрібен він йому. Для чого? Дім це не просто стіни та дорогі меблі, а дім, де є люди, яких ти любиш, де хочеться жити та сміятися. Нарешті у нього є такий дім! Його син, невістка, онуки – його найдорогоцінніші люди. Хай забирають неГорохови його майно, а він нове наживе. Чим більше ділишся, тим більше в тебе є.

Частину грошей Василь Максимович перевів на рахунки Максима та став спонсором його передвиборчої кампанії. Дідусеві стало відомо, що Максим опікувався футбольним клубом і він дав кошти для допомоги. На капітальний ремонт, нове поле. Чомусь віддавав ці гроші з великим задоволенням, бо знав, що це піде на користь, що це добра справа.

Передвиборча кампанія розгорталася не на жарт. Максу особливо було не до політики, але необхідно було зробити кілька фото та зняти рекламний ролик. Його креативна команда придумала цікаву ідею, яку Макс бажав втілити. Він бажав показати ідею справжніх сімейних цінностей, справжнього кохання, дружби, спортивного духу. Прості звичайні поняття, які були близькими та зрозумілими кожному майбутньому виборцю.

Була фотосесія з родиною. З усіма. Дідусем, Вітуською. У них вдома. Затишні та добрі фото.

Окрема фотосесія з Мері на узбережжі, на вулицях міста. Щирі та романтичні фото.

Фотосесія у футбольному клубі зі своєю командою, яка зібралася знову та з командою Сергія. Спортивні, активні, запальні.

Також були фото з Валентином та Григорієм. Дружні та веселі.

Довелося зробити фото й на роботі. Ділові, серйозні, офіційні.

На всіх світлинах був Макс. Він хотів показати, що життя депутатів складається не тільки з роботи, але й буднів, що цінності кандидатів важливі.

Також був цікавий задум зняти відео сходу сонця з найвищої багатоповерхівки, щоб показати красу міста та продемонструвати ідею, що як би високо ти не піднявся, ти завжди маєш залишатися людиною.

Обрали місце, час та, нарешті, взялися до зйомки. Зняли ролик з першого дубля. Максим знав, що має казати та розумів, що не змусить сонце вставати вдруге за сьогодні, тому намагався зробити все ідеально. Після зйомок він дещо затримався на даху багатоповерхівки. Як не крути, але вид звідси був неймовірний. Схід сонця, вид на море, а внизу – місто, яке незабаром оживе та перетвориться на великий мурашник. Максим вже хотів йти, але за спиною почув злий голос.

– Ти! Це ти! Через тебе я втратив усе! Ти і твоя клята родина у всьому винна! – ревів Даня.

– Що сталося? Чого ти? – не розумів нічого Максим.

– Дід збожеволів, він заблокував усі рахунки, тато викреслив мене зі свого життя, я ніде не можу знайти собі роботу, грошей вже немає! – з ненавистю та червоними очима кричав Даня. Здавалося, що він збожеволів. Його рухи були нескоординованими, а погляд блукав. – Ти винен! Ти! Я ненавиджу тебе! Усе життя ненавидів!

– А я тут до чого? – здивувався Макс. Йому тільки цього не вистачало.

Люди почули крики та прибігли на дах. Даня так волав, що вони боялися підходити до нього, бо бачили, що він був у неадекватному стані.

– А ти до всього! З самого дитинства тато мені ставив тебе у приклад, що ти займаєшся спортом, маєш гарні результати у навчанні, вчишся у престижному виші. Це через тебе мене запитали на той довбаний бокс, через тебе я зубрив до ночі правила, через тебе мене запхали в університет, хоча я хотів бути механіком, – ревів підстреленим звіром Даня. – Ти! Завжди ти! Ненавиджу тебе! Щоб ти здох!