Розділ 8. Грінч

Розділ 8. Грінч

До кабінету постукали та на порозі з’явився Григорій Грінченко. Він невпевнено озирнувся довкола.

– Проходь, – мовив Макс та показав на стілець, який був поряд з його столом.

– Дякую, – відповів Грінч та поправив свої смішні окуляри.

– Як я розумію, то ти зараз проходиш стажування. У якому саме відділі? – запитав Валентин.

– Так, але ніхто досі й не поцікавився моїми ідеями, – сумно відповів Григорій.

– Зараз твій зоряний час. Розкажи нам про свої ідеї, але ти ж розумієш, що іншого такого шансу може не бути. Почни з найголовнішого, – запропонував Макс.

– Добре. Але мені потрібен ноутбук та дошка, – відповів Грінч, руки якого пітніли, але він намагався зібратися. Він розумів, що зараз, або ніколи.

Макс кивнув на білу дошку з маркерами, яка стояла у кутку кабінету, а Валентин приніс ноутбук зі свого столу.

– За освітою я програміст, – почав невпевнено Григорій. – Ем... Я не вмію гарно говорити і боюся говорити на публіку. Ви можете подумати, що це нелогічно, що людина, яка боїться публіки хоче займатися рекламою, але це так. Ми стикаємося з рекламою щодня. Ось тут я... Ну, деякі мої напрацювання, дослідження, спостереження, статистика, – мовив Григорій та розвернув ноутбук до Макса.

– Подивимось, – мовив Макс та уважно поглянув на екран.

– Реклама у гаджетах набагато ефективніше, ніж зовнішня. Важливо, щоб реклама була цільовою. Дитині не цікаві речі для пенсіонерів, а пенсіонерам не буде цікава реклама еротичної білизни, або сучасних автівок, – розповідав Грінч. – Ось тут дослідження британських та німецьких вчених та соціологів щодо реклами.

– Григорію, та це ж геніально! – вигукнув Макс. – Валь, як ми рекламуємо послуги нашої фірми? – звернувся він до друга.

– Банери та буклети, які виготовляє тато Моніки. Він підім’яв під себе конкурентів і дере у три дорога, а Роман Васильович не бажає з ним псувати стосунки і продовжує рекламувати по–старинці, – відповів Валентин.

– А інтернет реклама? – запитав Макс у якого аж очі загорілися ідеями.

– Тільки на нашому офіційному сайті, – відповів Валентин та повернув голову до дверей у які постукали. До кабінету увійшла Марина. Вона підтягнула спідницю вище звичного та розстібнула ще одного ґудзика на блузці.

– Ось звіти у роздрукованому вигляді та розширена інформація на флешці. Ваша кава, – мовила Марина та поставила на стіл каву.

– Марино, ви хочете працювати у нашій компанії далі? – дуже холодно запитав Макс.

– Так, – перелякано відповіла Марина в очах якої промайнув страх.

– Прошу вас не намагатися мене спокусити. Ви приваблива дівчина, але ці штучки на мене не діють. У мене вже є та, через яку я не бачу інших жінок, – мовив Максим. – Дякую за каву і здайте, будь ласка, мій піджак до експрес хімчистки. Піджак має бути готовий до наради. Дякую.

– Добре. Я зрозуміла. Зроблю все, що можливо, – відповіла секретарка уся червона та забрала зіпсований кавою піджак.

– Пригощайся, – мовив Макс, киваючи Григорію на каву. – Я не знав, яку ти п’єш і попросив зробити усім нам американо.

– Дякую, відповів здивований Григорій. Його не помічали тут зовсім, а сьогодні через той випадок з кавою він сидить у кабінеті одного з керівників компанії та п’є з ним каву.

– Григорію, що говорять в офісі про мене? Тільки відверто, – попросив Макс.

– Та я не слухаю плітки. Я звик довіряти своїм очам та дивитись на вчинки людей, – відповів Григорій.

– Можна я візьму матеріали, які в тебе на флешці? Але я зможу віддати тільки у четвер, завтра мене не буде в офісі, – мовив Макс.

– Звісно. Мені дуже приємно, що вам сподобалися мої ідеї, – скромно мовив Грінч, допиваючи каву.

Макс уважно поглянув на Григорія. Ношена футболка, потерті джинси, не нове взуття.

– Григорію, розкажіть, будь ласка, трохи про себе, – попросив Максим.

– Ну, я живу з сестрою та братом. Вони шкільного віку. Після того, як батьків позбавили батьківських прав, я взяв їх під опіку. Мені по потрібна робота, щоб забезпечити їх. У нас двокімнатна квартира на околиці міста, – розповідав Григорій.

– А якого віку брат і сестра? Що вони люблять? – запитав Максим, бо у нього виник план.

– Брату буде вісім, а сестрі тринадцять. Сестра любить малювати, а малий цілий день м’яча ганяє, – розповідав Григорій. Нарешті він розслабився та усміхнувся, згадавши рідних.

– А як дістаєшся до роботи? – запитав Максим. Він розумів, що про власний транспорт у Григорія й мови не могло бути.

– Двома маршрутками, але якщо раніше виходити, то транспорт не такий забитий, – зізнався Григорій.

– Ти складеш нам компанію під час обідньої перерви? – запитав Макс, а Грінч геть розгубився. Кава, розмови та ще й обід... Якби знав, бо розлив би на когось каву ще у перший день свого перебування в офісі.

Коли Григорій вийшов з кабінету, Макс з Валентином уважно переглянули його матеріали.