Розділ 5. Родина

Розділ 5. Родина

Максим, усміхаючись, йшов до автівки.

– Що щасливий, що показався Мері у всій красі? – запитав Валентин.

– Ні, вже у передчутті нової зустрічі. Ти що у неділю робиш? – запитав Макс.

– Я думав відпочити. У мене ще два тижні відпустки, – відповів Валентин.

– От і відпочинку на пляжі. Будь готовий, у неділю ми йдемо на море, – повідомив Макс.

– І чого це?

– Ну, я випадково прочитав повідомлення, яке прийшло Мері, що вона зустрічається у неділю о сьомій з якоюсь «Бусічкою» на «Золотому березі», – розповів Макс. – Якщо що, то й тобі буде пара. Думаю, що в Мері має бути гарненька подружка.

– А чому ти вирішив, що «Бусічка» – це «якась», а не «якийсь»? – резонно запитав Валентин, спостерігаючи, як змінюється вираз обличчя Макса. – Прийде з якимось громилою і ми припремося.

– От всю малину перебив! Вмієш же ти дати ложку дьогтю! – обурився Макс. От і перевіримо у неділю наявність громил.

– Куди зараз? – запитав Валентин, сідаючи за кермо.

– Додому. Треба прийняти душ, переодягнутися та піти на шопінг з Сергієм, – розповів про свої плани Макс.

Вони швидко дісталися будинку Весельських. Маргарита Михайлівна не випустила нікого з дому поки вони не спробували її нову страву. Валентин сів у свою автівку та поїхав додому, домовившись з Максом про вихідні, а Максим разом з Сергієм поїхали до секонду.

– Я бачив, що тут неподалік є парковка, – мовив Максим, скеровуючи автівку за необхідним маршрутом.

– Так, ліворуч. Як день пройшов? Що з рукою? – запитав Серж, помітивши пластир на руці брата.

– Ну, почалося усе непередбачувано, бо ми зустріли Казимира, – почав розповідати Макс. – Він нас не видав. Твоїх рук справа?

– Звісно! Я ж казав, що Казік – мій найкращий друг. А ти хотів, щоб вас одразу спалили? – усміхаючись запитав Сергій.

– Дякую.

– А з рукою що? Мері не постраждала від твоїх ремонтних здібностей? – насторожився Сергій.

– Та це я відкручував жалюзі та викрутка ковзнула...

– Ти відкручував? Викрутка? Брате, ти мене дивуєш, – реготав на весь салон Сергій.

– От чого ти знущаєшся? От немає тобі інших справи, як мене підколювати, – мовив Макс. – Приїхали, виходь.

– То з Мері що? – таки гнув своє Сергій.

– Все добре з Мері. Надала мені першу допомогу та у своєму блокноті намалювала жабу з футболки, – розповів Макс, але не став уточнювати, що він у якийсь момент позбувся футболки, аби похизуватися своїм тілом.

– Я ж казав, що їй сподобається. Зараз тобі підберемо ще щось, – оживився Сергій.

Макс здивувався, що серед довгих рядів з речами на плічках Сергій почувався впевнено та повів його до конкретних речей. Молоді продавчині та консультанти віталися з Сержем, як з добрим знайомим та зацікавлено поглядали на Макса.

– Хм... Ця, ця, ну, ще ось ці дві. Усі твого розміру. Мають підійти, – діловито перебирав речі Серж, ніби займався цим усе життя. Не бачила це все мама! Вона ж для Сергія обирає виключно брендовий одяг.

– Ого, та тут, мені на тиждень футболок. А ти наче риба у воді, – таки зробив комплімент брату, звикаючи до специфічного запаху.

– Краще йди до примірочної. Зараз відсіємо половину, – мовив Сергій віддаючи брату підібраний одяг та показуючи, куди треба йти до примірочних.

Макс послухався та зайняв одну з примірочних. Він повісив одяг на гачки та скривився від запаху, який відчув від футболок. Якби хтось йому раніше сказав, що він буде у секонді приміряти футболки, які йому підбирав молодший, ніколи б не повірив та розсміявся. Життя, як виявилося, непередбачуване.

– Ну, що? Розмір підійшов? – з’явилася голова Сержа.

– Я ще не міряв. Не встиг.

– Дома роздивлятись будеш. Міряй! – наполегливо мовив Серж.

Макс приміряв кілька футболок поверх своєї. Він відібрав шість футболок, бо одну для себе забрав Серж.

Вони розрахувалися на касі та пішли до автівки. Перше, що зробив Макс, коли сів до салону, дістав з бардачка парфуми та кілька разів пшикнув на себе.

– Речі гарні, деякі ще з бирочками, а запах, то жах. Тепер до фаст-фуду? – запитав Макс. Мав же він віддячити молодшому за допомогу.

– Угу. Я зголоднів, – відповів Сергій.

Вони разом зробили замовлення некорисної їжі, запевняючи себе, що усі зайві калорії незабаром спалять.

Задоволені обоє повернулися додому, де на них чекав сюрприз.

– Добрий вечір, хлопчики! – вигукнула Маргарита Михайлівна, коли побачила синів. – Максиме, там на тебе Моніка на терасі чекає...

– Мамо, а ти можеш їй сказати, що я сьогодні залишуся ночувати у Валентина, а я швидко до себе прошмигну? – запитав Макс, знаючи, що його мама також недолюблює Моніку.

– Не вийде, вона вже тебе побачила,– мовив Сергій та попрямував до своєї кімнати. – Тримайся, бро.