Розділ 3. Великі

Розділ 3. Великі

– Чого це я брехун? – обурився Максим.

– На, забирай свої гроші! – вигукнув Сергій та кинув Максиму п’ять зелених папірців. – Я не буду брехати Мері! Я не хочу, коли усе викриється, бути брехуном та покидьком у її очах! Я не такий, як ти!

– А чого це я брехун та покидьок?! – також підвищив голос Макс.

– Ти чого до нашого ліцею прийшов?! Думаєш я не бачив, як ти на Мері витріщався, як слюні пускав? Ти її не вартий! Вона розумна та гарна, не така, як твої губаті тупачки, які й таблички множення не знають! – дуже емоційно жестикулював Сергій.

– Пропоную поговорити спокійно. Ти хочеш, щоб батьки усе почули? – запитав Максим, чим трохи збив запал Сергія. – Я визнаю, що мені сподобалася Мері. Що поганого в тому, що я хочу допомогти покращити умови навчання учнів? До речі і твої теж. І хто це не знає таблицю множення? – таки запитав Макс.

– Губу закатай! Мері на тебе не поведеться. Їй не подобаються такі, як ти. А ти запитай у Моніки скільки буде шість на шість, або вісім на чотири. Тупа курка, яка здатна тільки кудахкати, – розійшовся Сергій не на жарт.

– А які подобаються? Звідки знаєш? – поцікавився Макс.

– Нормальні! Справжні чоловіки. Я не буду брати участі у твоїй брехні. Я запросив Мері на свій день народження і вона обіцяла прийти. А ти забирайся з нашого ліцею. Все одно твоя брехня рано чи пізно викриється. Ти нічого не вмієш робити. В тебе руки не з того місця ростуть! – гаркнув Сергій та пішов до своєї кімнати.

– Що це щойно було? – запитав Валентин. Таким Сергія він ще ніколи не бачив.

– Треба було дати йому більше, – задумливо мовив Макс, збираючи гроші. – Але що поробиш, перехідний вік

– Здається, що не тільки тобі подобається Мері. Оце ти влипнув, – констатував Валентин.

– Перебіситься. Краще телефонуй тим ремонтникам, щоб зустрітися з ними та будемо сподіватися, що вони пройдуть наш фейсконтроль, – запропонував Максим, але розмірковував над тим, що з Сергієм буде складніше, ніж він думав.

– У нас є п’ять варіантів бригад. Усіх побачимо сьогодні. Когось та й виберемо, – планував Валентин.

– Валік, та у нас шикарний вибір! Вони побачать, що вони – не єдиний наш варіант, то ще й знижку зроблять, – оптимістично мовив Максим.

З бригадами ремонтників виявилось також не все так просто. Перша бригада, яка прийшла у сквер біля ліцею, забажала велику суму грошей і Валентин пообіцяв подумати над їх розцінками та зателефонувати. Максим був категоричнішим.

– Грабіжники! Це ж не мерія, а ліцей! Нічого собі розцінки! Ось, де золота жила! Працюй та бакси заробляй! – обурювався Максим.

– Ти думаєш, що це так просто працювати? Я думаю, що вони назвали об’єктивну суму за такі короткі терміни виконання робіт, – заперечив Валентин. – Поглянь, то не до нас йдуть?

Наступною була бригада у сучасних новеньких костюмах будівельників одягнених без футболки на голе тіло. Виявилось, що деякі жіночки замовляють шоу стриптизерів у костюмах ремонтників.

– Дякую, хлопці, але ви точно не за адресою. Нам треба робити ремонт: білити, фарбувати, клеїти шпалери, а не вчительок, – відповів Макс та спробував уявити як би Мері реагувала на цих м’язистих ремонтників.

– Ну, ми можемо на завершення ремонту у ліцеї влаштувати шоу. Ремонт усім набридне, а ми покажемо, як може працювати дриль, вертітися викрутка та... – рекламував свою «бригаду» найбільш м’язистий чоловік.

– Дякую, але у нас є свій дриль та викрутка, які працюють добре. Ви нам не підходите. До побачення, – обірвав м’язистого Максим, уявляючи, як той нахаба крутиться поряд з Мері з викруткою. Та щоб на нього молоток впав, а плоскогубці прищемили, що треба.

Наступна бригада не прийшла та контактна особа не відповідала на дзвінки Валентина.

– Добре, що сьогодні вирішили побачити всіх. Ото б нам завтра було б, – розмірковував Валентин.

– Та все добре, ще є два варіанти. Когось та й оберемо, – спокійно відповів Макс.

Четверта група працівників не запізнилася, але її склад було важко назвати ремонтниками. З групи, з семи чоловіків, українську розуміли тільки двоє. На голову нижчі від Макса й Валіка, худющі та засмаглі. Валентин спробував пояснити, що робити, але їх головний тільки хитав головою.

– Добрє. Ми усе дєлать. Нєдорого. Бістра-бістра, – після цієї фрази головного парламентера Макс закрив очі та важко видихнув.

– Вибачте, але ви нам не підходите, – все ж відмовили і цим кандидатам.

Наступна «бригада» була ще яскравіша за попередню. Прийшли шість чоловіків різного віку, але від них пахло алкоголем.

– Вибачте, але ви нам не підходите, – одразу мовив Макс, навіть не поспілкувавшись з ними.

– А дарма. Ми – найкращі у своїй справі. Завтра будемо, як скельце! – мовив найтверезіший.

– Розбите і брудне? – не змовчав Макс.

– А ти – розумник, як я бачу! Та ви скажіть, що треба ремонтувати. Ми усе швиденько зробимо і буде «чікі-пікі». Ми й ночувати у тому приміщенні можемо, де ремонт будемо робити. То де робити ремонт? Ми готові, – спробував врятувати ситуацію інший ремонтник.