Розділ 2. Максимум та Мінімум

Розділ 2. Максимум та Мінімум

Ранок Макса почався з настирливого телефонного дзвінка. Ця мелодія була в нього поставлена на Валіка.

– От чого тарабанити у таку рань?! – гарчав ще сонний Макс та дотягнувся до телефона, щоб прийняти дзвінок.

– Ти ще спиш?! Ти бачив, котра година? Чи ми вже не їдемо до ліцею брехати про ремонт та знайомитися ближче з Мері? – відверто знущався Валентин, бо знав, що це стовідсотково спрацює.

– Я? Та я вже давно не сплю! – брехав якнайбадьорішим голосом Макс. Я вже прокинувся, прийняв душ та оладки з’їв. А ти губу закатай щодо Мері. Ми їдемо до ліцею, але ближче знайомитися буду я, – розставив усе по місцях Макс.

– Угу... Оладки з’їв... Брехло! Я в тебе на кухні сиджу і сьогодні Ольга Петрівна приготувала не оладки, а вертуту з вишнею. Поки ти там дрихнеш, я зараз усе з’їм і тобі ні шматочка не залишу, – чувся сміх Валентина у динаміку.

– Ти чого репетуєш?! – підірвався на ноги з ліжка Макс, наче обшкварений. – Батьки можуть почути, чи мілкий! То ти у мене на кухні?

– Угу, на кухні, п’ю какао. Батьки поїхали ще з самого ранку, а Сергій дрихне. В цьому він увесь в тебе. Не бісися, усе під контролем. Машина садівника вже готова, ключі в мене, – відрапортував Валентин.

Макс швидко одягнувся, але встиг прийняти душ.

– Не пройшло й пів години, як сонце ясне вийшло, – жартував Валентин. – Максимусе, ти зовсім дурний? Ми про що вчора домовлялися? Подивись на мене і подумай!

Максим поглянув на Валентина і вдарив себе рукою в лоб.

– Точно! Я одягнув не ті речі, – додумався Макс.

– Максимусе, якщо ти хочеш зацікавити таку дівчину, як Мері, то тобі потрібно добряче напружити дві твої звивини. Вона ж тебе швидко розкусить, – опускав з неба на землю товариша Валентин.

– Валь, та усе буде тіп-топ! Зараз я швидко перевдягнуся, – відповів Максим.

– Швидше, бо тобі жодного млинця не залишу, – мотивував друга Валентин.

– Агов! То Ольга Петрівна мені приготувала, – відповів Максим та швидко повернувся до столу, аби взяти один млинець.

– Хто перший встав, того й капці. Довше спи, то взагалі нікуди не поїдемо, – мовив Валентин. – І годинник не забудь зняти!

– Точно! – почулося вже з коридору.

За десять хвилин до Валентина вийшов інший Макс. У затертих джинсах та помаранчевій футболці.

– Вчора ще сонцезахисні окуляри у садівника позичив, – продемонстрував аксесуар Макс.

– Пий какао та йдемо. Вже час, – підганяв друга Валентин.

– Агав! Ви хто?! – почувся голос Сержа позаду Макса.

– Малий, не псуй настрій з самого ранку, – замість привітання відповів Сергію Максим.

– Ви секонд-хенд пограбували? – запитав Сергій, підійшовши та схопивши останнього млинця.

– Брата об’їдаєш? – жартував Максим. – Ти чого так рано встав.

– Ой, тебе об’їси. У мене сьогодні додаткове заняття, – відповів хлопець.

– Ого! Ти ж, наче, рік нормально закінчив? Чи я щось пропустив? В тебе ж канікули, яке додаткове заняття? – здивувався Макс.

– Це тобі до науки байдуже, а я, може, вирішив взятися за розум та закінчити ліцей на десять-двадцять, – хизувався Сергій.

– Що це в лісі здохло? Чи тобі вже щось тато пообіцяв? – не розумів жаги до навчання молодшого брата Максим.

– Хочу довести батькам, що хоч один з їх синів чогось вартий, – вколов Макса Сергій.

– Ой, Мінімум, ти мене дивуєш, – не залишився у боргу Максим. Він знав, що Сергій не любить прізвисько «Мінімум», бо Максима, як старшого брата, часто називали «Максимум».

– Оооо, тільки не починайте! – попросив Валентин. – Все, ми запізнюємося.

– То куди це ви такі гламурні йдете? – згорав від цікавості Сергій.

– Не повіриш! На роботу, – відповів Максим.

– Не повірю! – відповів Сергій.

Валентин швидко доставив Макса на бусі садівника до ганку ліцею. Дорогою вони встигли домовитися про деталі, які мають однаково видавати і Віолетті, і Мері. Вони вчора так захопилися планом втілення своїх «ремонтних здібностей», що геть забули загуглити сучасні будівельні розцінки. Поряд з ліцеєм стояло двоє молодих вчительок, які втягнули животики, випнули дупки та закліпали оченятами, коли Макс та Валік з’явилися на горизонті.

– Добрий день! А ви до кого? Невже наші нові колеги? – млосно запитала Сніжана Олегівна, вчителька української мови та літератури.

– Добрий! Ми до пані Віолетти. Ми не ваші колеги, а будемо робити ремонт у вашому ліцеї, – відповів Валентин, аби не видатися грубіяном.

– То я вам можу показати, де кабінет директора. Там зараз нарада з Віолетою Вікторівною триває. Тепер видно, що ремонт ліцею у надійних руках. У таких руках не гріх опинитися, – відверто фліртувала Ірина Василівна, вона ж вчителька географії.

– Будемо вдячні, якщо покажете дорогу, – відповів Валентин, бо Макс стояв кислий, як демон від цих двох дамочок.