На автопілоті

На автопілоті

Заблукавши між «хочу» і «треба»,

Так хотілось дістатись до тебе!..

- Елю, ти куди знову зникла? Нам потрібно серйозно поговорити! Ти взагалі, де? – відсилав одне за одним повідомлення на всі можливі акаунти в різних мережах Олександр.

Ельвіра не відповідала. І не дивно, бо ще години зо три тому вона втопила свого айфона останнього випуску у черговій склянці спиртного. Вона зрадила сьогодні обітницю, яку дала Олександру, і втратила ідеального, по її особистих параметрах, Назара. Програла Зоряні у грі, яку сама й вигадала, і тепер сиділа у якомусь Богом забутому закладі, бо хотіла сховатися від усього світу, або бодай від численних знайомих її частини світу – вишуканого і богемного. Жінка пила текілу, смак якої їй до цього часу навіть не був знайомим. Їй пеком пекло на душі, тому вона навіть не помічала вогняний почерк напою і тим паче його відвертої пагубної дії…

- І як ти, Елько, докотилася до такого життя, га? – сама собі докоряла жінка, але спинитися вже не мала змоги.

Вона вперше в житті ось так от сиділа і жаліла себе, бо раніше все відбувалося чітко за її бажаннями та вказівками. Алекса вона любила як нікого іншого, та й хіба можна було в нього не закохатися? Добрий, порядний, завбачливий… Він завжди піклувався про неї, як старший брат, якого у Ельвіри не було.

Але Назар… Це чоловік її мрії, точніше просто ідеальний, такий, як і сама Ельвіра: розумний, красивий, сексуальний, наполегливий, самостійний і… незалежний! Ні від чиєїсь думки чи ставлення, ні від статусу, грошей чи впливу. Сам по собі... І Еля розгубилася…

З кожною наступною порцією солі на зап’ясті жінка все дужче втрачала самоконтроль і безжально перекручувала дійсність. Їй здавалося, що весь світ повстав проти неї. Змова тут, зрадники там… Усі шепочуться поза її спиною, сплітаючи інтриги, як сріблясту павутину. І все лише тому, що в її житті з’явилася вона, Зоряна… Насправді ж усе було зовсім не так. Ця дівчина ніколи не бажала їй зла, а темні думки їй навіювала різко знижена самооцінка після втрати коханця. Назара вона вибрала сама. І сама повинна була б покинути, але не так… Усе пішло не за її планом… Ельвірі ніби раптово зняли з голови корону і змусили приміряти терновий вінок. Хоча і це було надумано п’яною свідомістю покинутої жінки…

- Я їй цього так не подарую… – шипіла сама до себе одурманена відвідувачка і, залишивши аж занадто щедрі чайові шокованому бармену, вирішила відправитися на пошуки зрадників.

Високий худорлявий молодик саме перетирав склянки. Ельвіра була останньою клієнткою на ту ніч, але заклад не можна було зачиняти, доки того не захоче клієнтка. Хлопець зрадів, коли побачив, що жінка збиралася на вихід, але її стан бентежив.

- Може, вам викликати таксі? – підозріло поглянув досвідченим оком бармен і таки запропонував свою допомогу.

- Дякую, але я на машині… - заледве рухаючи язиком, відповіла красуня.

- Мабуть, вам не варто зараз сідати за кермо… Вас відвезти? – юнак не міг залишити в такому стані клієнтку, ще й красиву. – Я до ваших послуг!

Він заховав товстенький згорток чайових до кишені і чекав на рішення панянки.

- Гаразд… Права є? – простягаючи ключі від новенького порше, погодилася Ельвіра.

- Звичайно…

Він тримав однією рукою тонкий стан жінки, а іншою вимикав світло в невеличкому барі та зачиняв його.

- Яка адреса? – обережно усаджуючи на заднє сидіння сп’янілу леді, запитав юнак.

- На лівий берег… - скомандувала Ельвіра, а потім ледь зрозуміло назвала Назарову адресу і миттєво відрубилася…