Шматок на двох

Шматок на двох

Стомлене місто не зна відпочинку…

Прагне кохання засмучена жінка…

Для Зоряни день виявився аж занадто довгим. Вона допізна передавала бухгалтерію та вводила у курс всіх справ фірми свою замісницю. Дівчина-конкурентка неабияк зраділа новій посаді, тож старанно слухала і виконувала вказівки та настанови своєї попередниці, яка вже встигла заробити авторитет у цьому закладі своїм відмінним виконанням обов’язків та бездоганною репутацією.

Документації було немало, і коли Зоряна залишила будівлю, надворі вже досі стемніло. Перед нею постав непростий вибір: викликати таксі, яке за пів години доставить її в порожні стіни будинку, чи, може, прогулятися Києвом, насолодитися останніми теплими днями, які в будь-який момент могли піти по-англійськи і зникнути на довгі місяці? Дилема… Не довго думаючи, Зорянка обрала другий варіант і спустилась у підземку метро. Кілька хвилин - і вона вийшла на зупинці «Дніпро».

З того мосту очам поставав сяючий Київ в прямому сенсі цього слова: все горіло та палахкотіло, місто явно не бажало підтримувати журу дівчини, натомість ніби кричало: «Гей! Ти чого? Хіба можна скиглити тут, споглядаючи мою пишну красу та тисячолітню величність? Саме час кохати! І бути коханою, не менше! Брати від життя все, що хочеться і ніколи не чекати, ховаючись за «а раптом», «а, може, завтра», «а якщо»… Сьогодні і зараз! Саме тут і в цю мить!»

Яким мудрим був Київ! З ним і не посперечаєшся! І дівчина прислухалася, бо не могла не піддатися волелюбному вітрові, древньому місту, шепоту монастирів та церков, магічному світлу люмінесцентних вогнів… Діставши з кишені мобільний, швидко відновила свій акаунт у соціальній мережі і подала запит на «друзі» одному такому ж самотньому і молодому хлопцеві...

Назар ніби тільки того і чекав! Він одразу «підтвердив» дружбу і помахав долонькою у месенджері.

- Що робиш? – пальці самі набирали текст повідомлення, коли очі побачили симпатичне, але вже застаріле фото профіля нової співбесідниці.

Звичайно ж, вона не була новою, але Назар так давно з нею не спілкувалася, що вже встиг і забути багато чого, що асоціювалося з дівчиною. Звички, слівця-паразити, улюблені жанри кіно, музики, програм…

- Дивлюсь, як Дніпро куняє… А ти? – швидка відповідь надихала і розбурхувала свідомість.

Він аж встав з дивана, радіючи новому повідомленню. Назар почухав потилицю, обдумуючи наступний текст, а тоді швидко написав:

- А я… Саме замовив піцу… Але, здається, переоцінив свої можливості! От тепер думаю, що мені з нею робити…L

Його послання було миттєво прочитано, а це означало, що Зоряна була зацікавлена у спілкуванні з ним. О, як він зрадів її раптовій появі у фейсбуці! Назар знову підійшов до журнального столика, взяв надкушений шматок піци і доїв його, нервуючись у чеканні наступного повідомлення. Воно не забарилося:

- Ну, то приїзди! Чим зможу – допоможу J J J Я, до речі, голодна якраз! А після… прогуляємося набережною…

- Ти на мосту?

- Так.

Назар писав уже на ходу, вибігаючи з квартири у спортивному вбранні, адже про одяг він тоді думав в останню чергу. Піцу він похапцем скинув у харчовий лоток і відправив його до рюкзака.

- Колу захопити? – хлопець уже на вулиці згадав про напої.

- Краще пепсі!

- Точно! Як я міг забути?! L - він боляче ляснув себе по лобу, радіючи, що Зоряна не бачить його дивного стану, і підбіг до першого-ліпшого магазинчика.

- ; ) – коротка відповідь запсокоїла і підбадьорила Назара, який уже забігав до підземки.

- Я їду!

Вони вирішили більше не з’ясовувати стосунки, втрачаючи безцінний час у суперечках і доведенні правоти кожної сторони, а просто дати собі ще один шанс. Так-так, саме собі, а не один одному, як це люди роблять зазвичай у подібних ситуаціях!

 Ось так просто, за допомогою культових смайликів і кумедних наліпок, закохані за хвилину відновили стосунки, які, як вони вважали, померли уже давно. Ба навіть більше! Вони одразу перейшли на новий рівень у відносинах, переступили ще один щабель, і тепер почувалися справжньою парою, а не тимчасово-фіктивною, як колись, що лише згладжувала винятково гострі кути та шпики самотності…

Назарій ще був у метро, але його думки давно обігнали власника і вже пестили ніжні Зорянині руки, торкалися стомлених, але сяючих дівочих очей і цілували вологі м’які губи!.. От що значить вислів «летіти на крилах кохання»! Не минуло і десяти хвилин від останнього повідомлення, як двері вагонів потягу метро відчинилися і їхні великі скляні очі зафіксували таку вистраждану зустріч двох найсамотніших людей! Жадану, потрібну і важливу мить, без якої жити їм відтепер просто неможливо…