Церемонія на узбережжі

 Церемонія на узбережжі

Укутайся хвилями пінними…

Бажаннями… голо-інтимними…

Все у світі має свою циклічність. Валерія зрозуміла це тоді, коли на одному і тому ж узбережжі Чорного моря її мрії спочатку розбилися, мов хвилі об скелястий берег, а потім не менш прекрасним чином, збулися, втілившись у неймовірну церемонію вінчання зі своєю половинкою…

Вона вийшла заміж за наймилішого, найчудовішого та най-най-най чоловіка на світі, і зараз захлиналася від щастя, стоячи босоніж на ще теплому пісочку в обіймах коханого Толі. Вони споглядали неповторний полум’яний захід яскравого, аж гарячого, південного сонця. Численні пелюстки білосніжної весільної сукні, ніби тремтіли від легкого вечірнього бризу, чимось нагадуючи квітучу сакуру, а ніжно мереживна фата скидалася на легкий серпанок, що невимушено спадав на оголені тендітні плечі нареченої.

- Відтепер перед Богом ти - моя дружина, - цілуючи тонкі жіночі зап’ястя, шепотів Анатолій. – І сьогодні… ми повинні стати одним цілим… Цей пляж – приватна територія, то ж можемо робити тут все, що нам заманеться… Навіть купатися голяка, якщо забажаємо…

- А ми хочемо цього? – обережно запитала наречена, у волоссі якої заплуталися останні промені вечірнього сонця.

- Аякже! Ти ж моя Афродіта, народжена з морської піни!.. – він опустився на одне коліно перед своєю богинею і продовжив: - Ти щодня будеш робити свій психологічний тренінг, а я насолоджуватимуся твоєю неземною красою…

- Ну, що ти? Встань… Вигадав таке… - очі дівчини світилися від щастя, але хвилювання від приближення першої шлюбної ночі, збільшувалося з кожною секундою. – Знаєш… Я завжди мріяла… скупатися без одягу… Але… невпевнена, що зможу...

Анатолій випростався у весь зріст і здався Валерії справжнім грецьким богом. Щоправда одягненим у модний і стильний костюм ніжно-молочного кольору, але його засмагле обличчя, великі скули і широкі плечі нагадували  дівчині саме героя зі старого фільму про Одіссея.

- А ти не поспішай… Ми ще трохи зачекаємо, доки ти будеш готова, - сказав чоловік дружині, яка тремтіла, наче сполохана пташка. - У нас ще все життя попереду, моя богиня!

- Ні! – рішуче мовила Валерія, і прибрала волосся зі спини, щоб чоловік розстібнув застібку. - Я хочу зараз!

Анатолій торкнувся срібних гачечків, і сукня легкою хмаринкою впала долі, залишивши свою господиню лише в прозорій легенькій такій же білосніжній та мереживній, як і сукня, білизні.

- Ти… неймовірна… Лєро… ти… прекрасна!

Дівчина обережно переступила через одяг і почала повільно занурюватися у розкішні солоні хвилі. Їй не було холодно чи незручно. Здавалося, вона потрапила у якусь рекламу вишуканого одягу чи парфумів, де головна модель, така витончена і красива, йшла повільно, насолоджуючись своєю довершеністю і морем… Саме так почувалася Валерія. Реальністю ті відчуття просто не могли бути! Так у житті не буває, чи… Вона просто ніколи не літала раніше на сьомому небі від щастя? Тепер дівчина розуміла цей вислів, як ніколи правильно…

Зачарований чоловік застиг на місці, зовсім забувши, що потрібно йти слідом. Його погляд був прикований до відточених ліній та засмаглої шкіри кольору золота, аж доки оголені форми цілком не зникли під водою. Анатолій оговтався і вирішив, що хвилювання потрібно відкласти на потім. Яка мить! Яка жінка! Його Афродіта!

Він швидко роздягнувся і ще швидше пірнув за коханою. Вода не загасила полум’я його бажання! Йому здалося, що так сильно він ніколи й нікого досі не жадав, як її - чисту і вірну, тендітну і вразливу, невимовно сексуальну і спокусливу… Бог сотворив цю жінку саме для нього, адже все в ній було ідеальним! Таким, як би він хотів, навіть краще! Хіба таке буває? Він не вірив своєму везінню! Може, то була карма? Після перенесеного відчаю та розчарування він не став жінконенависником, а навпаки – мріяв нарешті знайти ту, яка загоїть усі душевні рани своєю любов’ю та відданістю. І в Анатолія це вийшло!

- Неймовірне відчуття! – сміялася Валерія, погойдуючись на м’якеньких хвилях.

Анатолій підхопив її на руки і одразу ж спробував смак моря на вустах у справжньої богині краси та кохання. Він тримав її, легку, як пір’їнку, а вона обнімала його голу шию, по якій котилися краплини моря. Анатолій кружляв цю мавку, намагаючись зробити наступний крок, але не міг. Сумніви, страхи і невпевненість одразу заволоділи ним.

З Валерією все виявилося навпаки. Як тільки його сильні руки схопили її за талію і підняли, ніби справній дух Афродіти вселився у це сором’язливе дівча. Вона взяла у долоні його голову і заглянула у темні очі. Наступної миті Валерія цілувала цього бажаного чоловіка так пристрасно і міцно, ніби відчула усю владу над ним.

Вода пестила її оголені стегна і сідниці. Дівчина змінила положення і охопила ногами міцний чоловічий стан. Бажання, яке росло від близькості і кохання, охопило обох молодят. Анатолій жадібно цілував тонку шию і ніжні плечі, а Валерія щораз відхилялася, повертаючись через мить до свого васала. Дівчина впіймала ритм моря, яке розгойдувало закоханий, і вона повторювала за хвилями: туди-назад, туди… і … назад…

Коли Анатолій опустився до її грудей, вона відкинулася, а її волосся повністю занурилося під воду. Вона захлиналася, але не від хвиль, які ледь не накривали її час від часу. Її дух перехоплювало від бажання стати його тут і зараз! І хай їй буде боляче. Або що… Чхати вона хотіла на всі побоювання і перестороги! Вона – Афродіта! І це її стихія, її день і її коханий!