Привід для балачок

Привід для балачок

Ледь чутними доторками, ніби думками…

Тебе роздягаю очима-руками…

Новенькі у колективі – завжди особливий привід попліткувати та пофантазувати. А якщо працівники здебільшого жінки, то нового співробітника будуть розбирати по молекулах…

Під час обідньої перерви у буфеті офіса Олега Олеговича організувалася жвава дискусія. Менеджерки замовили піцу, заварили каву і почали активно щось обговорювати. Марічка, затамувавши подих, підійшла до звичного жіночого гурту, і була готова знову терпіти висловлювання колежанок про сексуальність та перспективність її мужчини, але, на її подив, мова йшла далеко не про Олега. Працівниці завзято перемивали кісточки новому охоронцеві Кирилу, який цілий день радував очі офісних тигриць і левиць.

- Мама мія! Дівчата, ви бачили цю гору м’язів? -  вигукнула Наталка після того, як взяла свій шматок піци і зробила кілька укусів. – Піца – агонь! З «Mafia»?

- Ага… Смачна, як і наш ласий шматочок! – підтримала відвертим каламбуром струнка Світлана, яка не часто дозволяла собі такі калорійні страви, але цього місяця продажі спортсменки знову підняли її ім’я на верхній рівень, тому вона святкувала.

- Його рельєфи навіть під футболкою видно! Ммм... – Ксю повільно облизала губу, на якій залишилася крапля кави, а всі дівчата голосно розсміялися.

Їхню розмову не чули інші співробітники, але постійні розкати сміху долинали навіть до кабінету шефа. Олег Олегович уже чудово розумів, що його план діяв, адже з появою нового керівника охорони увага жінок перейшла до іншого об’єкта. Це дало змогу шефу дихати вільніше і спокійніше, хоча Марічці він, звичайно не розповів про свій план…

- Такі виразні кубики… І це тільки те, що нам дозволено бачити! Цікаво, що ж там під одягом? – замріялася Наталка.

- Оце так угодив нам Олег Олегович, так угодив! – наймолодша з усіх Сніжана піднесла чашку, ніби її слова були тостом, а всі її підтримали, і у кімнаті до голосів додався ще й брязкіт кераміки. – Слухайте…. День би туди й назад через пост охорони проходила б! Може, ключі в потаємну кишеню сховати? Металодетектор спрацює…

- Точно… і він, наш бодігард, буде оглядати… - продовжила фантазію Світлана.

- Повільно… ретельно… - усі затамували подих, тому Наталя промовила напів пошепки.

- Своїми міцними руками… Вправними пальцями… - Ксю також було, що додати.

- Ви це зараз серйозно? – аж привідкрила рота Марічка від такої відвертої еротичної фантазії її колег.

- Цікаво, а у нього наручники є? – не звертали уваги дівчата на зніяковілу дівчину, і заводилися все сильніше й сильніше.

- Точно є! Аякже! – Сніжана, не зважаючи на юний вік, зовсім не відставала від старших подруг.

- А ви чули, що кажуть у відділі кадрів? – інтригуючи, запитала Наталя.

- Що?! – ледь не викрикнули дівчата, очікуючи просто нечуваної новини від секретарки, яка знала у офісі все і про всіх.

- А те, що він стриптизером у нічному клубі підпрацьовує! В отому, що біля Львівської площі! «Носоріг» називається!

- Та ти що?! – ахнула Оксана.

- У цю суботу обов’язково піду туди на вечірку!.. – усміхнулася задоволено Сніжана.

- Ага, там такі ціни! Хоча… Воно того варте! – підсумувала Світлана, і всі знову взяли по шматку піци.

- А ви бачили розмір його берців? – продовжували обговорення менеджерки.

- Сорок шостий, не менше! Це теж багато, про що каже… - зі знанням психолога сказала досвідчена Ксю.

Марічка вже не чула, куди завели дівочі мрії її колег, бо задумалася про своє, про наболіле. Вона вкотре очолила лузерів у списках реалізаторів, хоча і намагалася щодуху вирватися бодай на одну позицію вверх.  «А якщо взяти і  послати все до біса?! Прислухатися нарешті до себе і своїх бажань… Знайти роботу до душі… Таку, щоб бігти на неї хотілося, а не примушувати себе щоранку…» - думала засмучена працівниця, якій навіть малесенький шматочок не ліз у горло.

Вона відклала їжу і відкрила Google в телефоні. Що вона хотіла там знайти, ще не знала, але шукати повинна була…