Важке рішення

Важке рішення

- Ти потрібне мені, - сказала літу осінь…

Та красуня почула у відповідь: -  Досить!

Як не намагався Назарій пришвидшити процес «лікування» ноутбука, та час, зазначений ним, уже давно збіг, а ремонт все не завершувався. Його думки були повністю поглинуті іншим питанням, яке не мало нічого спільного із технікою, хіба… її власниця.... Він згадував розмову із Зоряною, і все ясніше розумів – кохає… Кохає і бути без неї вже не може! Йому  навіть здалося, що Зоря теж розділяє з ним ці почуття. Що вона, така ж самотня і зневірена душа, яка загубила своє тіло і зараз шукає притулку та спокою, віднайде його саме біля Назара, біля його стомленого від страждань і розставання, духу. Можливо, вони зможуть бути разом нарешті і тоді…

- Назаре?! Назаре, ти мене взагалі чуєш? – нетерпляче хитала ніжкою Ельвіра, уже кілька разів окликаючи хлопця, який ніби навмисно її ігнорував. – А казав, що хвилин двадцять, не більше залишилося! Ми вже тут добрі пів години товчемося!

- Не довше, ніж ти ходила нам за кавою! До речі, де вона?.. – не піднімаючи голови від ноутбука, запитав Назар.

- А хіба тебе колишня не напоїла вже? – демонстративно вказуючи на порожні горнятка поруч, викручувалася, як могла, Ельвіра.

 - Послухай, Елю… - виглянув з-поза екрана хакер. - Давай на чистоту… Ти ж була у нього увесь цей час? У Алекса? Ну, правда ж?.. Була… При першій-ліпшій нагоді ти шукаєш з ним зустрічі, і це факт… Може, ти й досі його кохаєш?

- Назаре!..

Ельвірині очі вибухнули вогнями образи, але хлопець продовжував далі:

- Ні, ну а де ж ти тоді була? – Назар не збирався слухати пояснень, це скоріше було риторичне запитання, адже відповісти дівчині він не дав змоги: - Тільки не кажи, що ти облилася кавою, яку купувала для мене, а потім у вбиральні приводила себе до ладу або ще щось в цьому дусі… Не повірю!

- Так… Ти як завжди правий, Назарчику! Я була у нього. Це він мене покликав! І… мало того… зробив мені пропозицію, але… - Ельвіра не договорила, натомість демонстративно підняла праву руку, на пальцях якої не хизувалася жодна каблучка. - То ти ще збираєшся мене кидати чи, може, вибачишся нарешті?..

Жінка сиділа, тримаючи гордо підняту голову і рівну спину. Вона закинула ногу на ногу і склала руки на коліні. Ця вишукана і елегантна красуня не збиралася зізнаватися у зраді, поразці і навіть у простій провині. Вона ладна була йти до кінця, аби тільки не поступитися цьому самовдоволеному і самостійному чоловікові, який насмілився думати, що може ось так легко керувати і ситуацією, і самою нею, Ельвірою!

- Вибач… Елю… - нарешті винувато сказав Назар, обличчя якого виявляло таке розкаяння та жаль, що жінка з полегшенням видихнула і усміхнулася.

- Прийнято! – зраділа черговій перемозі Ельвіра. - Можеш мене поцілувати… У щічку!

Але Назар не поспішав падати перед жінкою на коліна і цілувати її руки, отримавши омріяне прощення. Він клацнув кількома клавішами на ноуті, а тоді ще з більшим жалем і навіть приреченням сказав:

- Вибач Елю, але я не кохаю тебе… так, як її…

Ельвіра різко підскочила на ноги, ніби нарешті відчула кнопку під своєю дупцею. Ця тендітна маленька жінка могла виглядати так загрозливо, як куленепробивна машина-вбивця.

- Ти це серйозно?! – занервувала бізнесвумен, стійка якої зараз була більше схожа на положення у бойових мистецтвах, аніж вихованої елегантної леді. – То, може, ви вже і разом, га? Ну, відповідай! Разом з тією хвойдою, що грає одразу на два фронти?!

- Елю, не називай її так… – спокійним впевненим голосом відповів Назарій. - І ми не разом. Та й не певен, що будемо колись, але… Скажу відверто – я хотів би цього…

- Можеш шукати собі роботу де-інде! А я… А я сьогодні ж прийму пропозицію Алекса і вийду за нього! Ти пошкодуєш, але вже буде пізно! – випалила на одному подиху Ельвіра і кинулася геть із того проклятущого кабінету.

Їй конче необхідно було залишитися наодинці, щоб зализати рани від програшу. Не почуття кохання були поранені, а власної гідності, жіночого самолюбства і гордості! А ці рани інколи навіть болючіші…