Напруга

Напруга

Я – твій електрон, а ти мій – протон…

Не чини мені опір! Вимкни струм заборон!

Назар видихнув з полегшенням, адже Зоряни на місці не було. «Звісно ж, Олександр не допустив би, щоб його дівчина знаходилася поруч з колишнім коханцем!» - промайнуло у його голові пояснення. Хлопець взяв до рук ноутбук і увімкнув його. Синій екран, який так лякає усіх користувачів ПК, привітався із Назаром кількома незрозумілими комп’ютерними фразами, і хлопець одразу поринув з головою в роботу.

Його дії були схожими на виконання якогось шпигунського завдання. Та і він сам теж був подібним до Джеймса Бонда – красивий, розумний, вишуканий і стильний, з убивчим поглядом, який звабив одним лише коротким позирком очей багатьох красунь. Але сам Назар не бачив себе таким мачо і ніколи не користувався своїм лібідо аби спокусити жінку на легковажну інтригу.

Він стукав по клавіатурі ритмічно і швидко, набираючи тільки для нього зрозуміли коди та слова. На екрані раз у раз змінювалися  рядочки фраз, але «лікування» ноутбука було ще на початковій фазі.

За роботою він навіть не помітив, як довго не поверталася Ельвіра. Єдине, що йому зараз бракувало – велика чашка улюбленої кави! Саме напій, тобто його відсутність, і нагадав Назарові про жінку. Він відволікся від техніки лише на мить, оглянув затишний невеликий кабінет і згадав, що саме у цій кімнаті працює його… Зоряна… Чоловік махнув головою, проганяючи нав’язливі думки, і продовжив свою місію із ще більшим натхненням.

Через хвилин десять двері офісу відчинилися, і до Назара долинули неочікувані аромати надзвичайно приємних та знайомих до щему у грудях парфумів. Він спиною відчував, що то була вона…

- При…віт, - розгубилася дівчина, і перше, що спало їй на думку - накивати п’ятами, доки Назар не повернувся.

Але раптова втеча виглядала б аж занадто дивною та підозрілою, тож Зоряна обрала інший шлях:

- Кави? – швидко мовила наступну репліку.

- Привіт! – не насмілювався підняти голову і поглянути на дівчину Назар, тому теж одразу підхопив Зорянину ідею: - Дякую, буде дуже доречно!

Зоря відвернулася від гостя, але кімната була невеличкою, тому вона відчувала і його погляд на собі, і чула його важке дихання, і уповільнення стукоту по клавіатурі… Руки тремтіли, але вона таки опанувала себе. Розкрила дверцята і дістала з шафи маленький кавовий апарат, який вона придбала одразу, прийшовши на нове місце роботи. Швидкорозчинний напій давно був не до смаку. Дівчина купила з десяток різних видів кавових зерен, сама їх обсмажувала, відсіювала найгірші та молола.

Зараз вона навіть не спитала у Назарія, який саме напій йому готувати. Вона точно знала усі пропорції, які йому будуть до вподоби. За декілька хвилин дві чашки були готові, і Зоря подала одну Назару. Мабуть, ця нагода була для неї важливою – ось так несподівано зробити щось особливе, приємне… Бо словами вона б не вимовила своїх почуттів...

- Тримай… - тихо сказала Зоряна.

- Дякую! – якось бадьоро відповів Назар, сам собі дивуючись.

- Ну, що? Добряче я накосячила?.. – кинула розкаяний погляд на заблоковану техніку дівчина.

- Та, ні… – вдихнувши приємні, гарячо-гіркі випари, відповів хакер. - Зараз ще треба дещо доробити, перевірити, - і поверну ноуту попередній вигляд!

- Дякую…

- Нема за що… Це так… Повсякденні дрібниці… А ти гарно влаштувалася у столиці, - відпиваючи напій, Назарій таки не втримався, щоб не дорікнути колишній коханці. – Одразу все: і посада головного економіста, і власний кабінет, і офіс ледь не в центрі міста!.. І… багатий кавалер…

- Хм… А хіба в тебе інакше? – відрізала Зоря, інтуїтивно зробивши ще один поспішний ковток, що обпік їй язик.

Насправді вона навіть не помітила болю, оскільки душа її пекла у сто разів сильніше в той момент:

 - Заради такого життя можна все в одну мить проміняти, правда ж?

- Ну… тобі видніше! – увіп’явся поглядом Назарій у очі, які ніби саме зараз повинні були сказати всю правду та покаятися у найстрашнішому злочині.

Вона мовчала, чекаючи на якісь пояснення його слів. Він відпив каву, яка тепер гірчила неприємно, як кубинська сигарета. Можливо, напій не був тому виною, а просто чоловік так нервував, що зараз усе було б гірким і немилим:

 - От, скажи, будь ласка, скільки часу ти думала перед тим, як пристати на Сашкову пропозицію? Годину? Пів? Чи взагалі…

- Не хвилюйся, твій рекорд не побила! - аж підскочила зі стільця Зоряна, почувши раптові необгрунтовані обвинувачення на свою адресу. – «Так! Звичайно ж я їду! Що за питання?» – дівчина й сама не зрозуміла, як почуті пів року тому слова, зараз так точно вилітали з її вуст, передразнюючи колишнього коханця.

Вона приклала до вуха порожню руку, удаючи розмову по мобільному, і продовжила свою міні-виставу:

- «Сьогодні? Можу. Точно можу! Ніхто і ніщо мене у цій дирі не тримає!» – дівчина перевела подих, а тоді продовжила: - І скажи на милість, як ти посмів сказати Ельвірі, що це я тебе тоді кинула? Хотів, щоб вона тебе пожаліла, бідненького та нещасного, скривдженого таким стервом і кар’єристкою, як я?!