Незручна середа

Незручна середа

Твій образ і тип  на мій смак…

Коханий, сьогодні почуєш ти «так»!

Середа для Ельвіри розпочалася не найкращим чином. Вона постійно нервувала, усе забувала, кілька разів змінювала вбрання і через це дуже спізнювалася на зустріч. Жінка навіть не захотіла випити традиційної кави, і це було однією з причин ранкового роздратування.

Сівши до автомобіля вона почала обдумувати майбутню розмову з Назаром, адже розуміла, що просто договоритися з ним про допомогу колишньому коханцю не вийде. Теперішній її мужчина був цілковитою протилежністю Алексу, завжди покірному і відданому, мов пес. Олександр постійно прислухався до кожної Еліної думки, і увесь час запитував у неї поради.

Назар, непідвладний, нескорений лідер, навпаки усе робив по своєму. У його присутності Ельвіра знаходилася в напрузі: контролювала кожне своє слово, їй навіть доводилося виправдовуватися чи викручуватися, підкорятися чоловікові, що дуже суперечило її непростій сутності. Гордість страждала щоразу, коли вона була змушена йти на які-небуть компроміси.

Вона вела автомобіль ще не дуже завантаженими вулицями і думала про двох важливих людей у її житті. Із Сашком було однозначно легше, але і віддавати Назара тій сучці Ельвіра не поспішала. Її егоїстична натура не хотіла цього і постійно сперечалася із внутрішніми бажаннями. Саме тому Еля і терпіла дискомфорт, наражаючи себе на постійні роздратування, які вміло приховувала за маскою посмішки. Та чи готова вона була грати роль покірної дівчинки усе життя? Це вже інше питання…

- Привіт! – сідаючи в дороге авто, одразу поцілував Елю у щічку Назар. - Як почувається моя красуня?

- Дякую, вже значно краще!.. Слухай, тут така справа… Доки я тебе чекала, мені зателефонував Алекс… Він попросив твоєї допомоги, у нього там ноут накрився… Зорянин… А там звіти важливі, інфа різна… Короче кажучи, сьогодні те все треба з компа витягти! - Еля подала ситуацію з більш вигідного ракурсу. – Ти як? Що скажеш? Я не можу тобою розпоряджатися, як своєю власністю, тому відповіді не дала. Як сам вирішиш, так і буде…

  - Та мені то що? - Назарій несподівано для себе розгубився, хоча і намагався не подати вигляду.

З одного боку йому дуже хотілось побачити її – свою кривдницю Зоряну. Пройтися повз неї попідручки з неперевершеною Ельвірою, дошкулити їй своїм успіхом не тільки в професійному рівні… Можливо, навіть поставити в незручне становище... 

А з іншого боку, все могло скластися кардинально протилежно… Саме Зорька пропливе, мов корінна столична пані, поряд з тим гарним і забезпеченим Олександром і… Хоча це теж варіант! Назар міг нарешті позбутися нав’язливих думок щодо неї, побачивши щасливу Зорю у компанії Алекса ще раз. Може, це і стало б вирішенням його головоломок і дало змогу назавжди перемкнути всю увагу на Ельвіру…

  - То що ти думаєш стосовно цього?.. Їдемо? – Еля ідеально грала роль байдужої до ситуації леді-бос, яка, здавалося, хвилювалася тільки про свій бізнес, а прохання колишнього друга псували плани на її особисті справи.

  - Та без проблем! – усміхнувся Назар до жінки і ніжно поцілував її руку. – Поїхали! Думаю, за годину-дві впораюся… Ти ж мене там зачекаєш?

  - Звісно! Хіба я лишу тебе одного в кабінеті із… Зоряною? – тепер змінила маску байдужості на ревнощі, але вже за пів години таки зрадила своїй обіцянці...

До офісу Олександра дісталися швидко. Ельвіра провела знайомими місцями Назара і «вручила» його Алексу. Чоловіки без особливої привітності обмінялися рукопотисканнями, і «комп’ютерний геній» приступив до роботи. Олександр відразу покинув пару, пояснивши це терміновими справами, хоча насправді йому було нестерпно боляче споглядати їх разом.

Ельвіра здалася за кілька хвилин, спостерігаючи за монотонною роботою хакера. Вона зрозуміла, що Зоряни не буде на робочому місці, доки її не викличе Алекс, адже без техніки їй не було чого тут робити. Ось чому вона не боялася суперниці і вирішила не пильнувати коханого.

- Назаре, я так і не випила сьогодні кави… Піду знайду апарат… Тобі щось принести?

- Еспресо, будь ласка! – зрадів хлопець, бо і сам не встиг ще прокинутися, а для таких операцій, як він здійснював над Зоряниним ноутбуком, йому потрібна була світла голова.

- Ок! – усміхнулася Еля і пішла за кавою.

Тільки двері кабінету Алекса, які постали на її шляху, збили із першої думки, і вона вирішила не минути нагоди і поспілкуватися зі своїм незгасаючим коханням.

  - Можна? – Ельвіра запитала ради годиться дозволу і одразу ж впливла у великий гарно обставлений кабінет.

  - Таке питаєш? – радо відповів Олександр, жестом запропонувавши місце навпроти.

  - Це що?.. Обручка? – одразу помітила на робочому столі подарунковий пакуночок у формі серця.

  - Як бачиш… - задоволено усміхнувся чоловік, який хотів, щоб колишня помітила червону коробочку.

  - Вона для Зоряни?! Алексе, чесне слово, ти – бовдур! – з колишнім коханцем Елі не потрібні були маски, тому вона не боялася показати справжню себе та виглядала роздратованою і навіть зверхньою.

- Правду кажучи… Каблучка для тебе! – підтверджуючи серйозність своїх слів, увіп’вся поглядом у жінку Олександр. - Але якщо ти мені й цього разу відмовиш, то ця обручка сьогодні ж опиниться на безіменному пальчику Зоряни. І, Елю, даю слово, що після відмови, я навіть імені твого не згадаю! – випалив Олександр і різким рухом відкрив перед самим обличчям Ельвіри коробочку. – Вирішуй тут і зараз!