Заспокійливий коктейль

Заспокійливий коктейль

Ти мій драйв, ти моя вітамінка!

Я безжально-закохана жінка…

- Дівчюлі мої рідненькі, яка ж я рада вас бачити! – ще з порогу кинулася обіймати подруг Зоряна.

Вона цілувала то одну ошелешену дівчину, то іншу, яка так само не очікувала побачити у квартирі колишню сусідку. Здебільшого подруги зустрічалися десь у кафе або у будинку Зорі. Хоча і часу на посиденьки ставало все менше. Кожна влаштовувала своє життя, зализувала недавні рани або ж будувала плани щодо об’єкту симпатії.

- Дівчатка, а можна з вами сьогодні потусити? – винувато спитала економістка. - Ну, геть не хочеться бути на самоті…

- Тю! Таке питаєш! – розсміялася Марічка.

- Ну, ти, Зорько, дивна! – підтримала господиню Руслана. – Мерщій на кухню, там у нас якраз засідання анонімних «невдах у коханні». Бачу, ти теж у темі… Я вгадала?

- У ній самій… - кожне гірке слово сумно линуло з вуст дівчини, а вигляд побитого песика доповнював образ невдахи. – А це чиї? Лєра теж тут? – побачивши нерозпаковані валізи, здивувалася Зоря, бо все ж таки вирішила, що тоді переконала подругу не робити поспішних висновків і не гарячкувати передчасно, як сама Зоряна колись наробила дурниць на емоціях.

 - Тут! А де ж їй ще бути, коли Толік уже з іншою одружується?! – з пересердя вихопилося у Марічки, в якої перед очима промайнув сюжет із кольоровими кадрами, на яких відбувалося весілля її коханого Олега з цілою юрбою довгоногих красунь, через ті прикрощі вона ще дужче зіщулилася. – На мене, напевне, теж таке чекає…

 - Не перебільшуй! – намагалася заспокоїти подругу Карина, яка і сама ледь стримувалася, аби не розревтися, тому швиденько поставила на стіл ще один прибор для гості і додала: - Усе у тебе буде добре!

  - І у нас усіх теж! – уточнила Руся, розливаючи у склянки новий безалкогольний вітамінний коктейль, виготовлений за власним рецептом психологині спеціально для заспокоєння нервів та поліпшення самопочуття. – Дівчатка, нам потрібно лише зачекати… - саме після цих слів дівчина згадала, як важко було дивитися на вуста Макса, які не можна поцілувати, і вже не так оптимістично додала: - Зовсім трохи…

  - За час? – підняла склянку рожевого напою Зоря.

  - За нас! – відбилося кришталевим відлунням.