Домовленість

Домовленість

       А рішення краще приймаються ситими…

Вдоволені легше стають відкритими…

О другій годині по полудню Руся перебувала в зазначеному місці. Психологиня чекала на нестерпне дівчисько, тож, відпиваючи улюблений кавовий напій (заварений на арабіці з додаванням вершків та полуничного сиропу – родзинка цього закладу!), готувала промову. Але вступне слово їй так і не вдалося виголосити, оскільки Юлечка, як те цунамі, увірвалася у тиху атмосферу кав’ярні і одразу ж взяла ситуацію в свої юні та нестримно-темпераментні руки.

- Привіт! – без домовленості і дозволу Юля перейшла на «ти», напевне, вважаючи, що за останні два дні вона настільки часто спілкувалася з психологом, що може дозволити собі таке панібратство.

- Привіт… - тільки і мовила Руслана, але дівча знову її перебило.

- Що смачненького тут готують? Я голодна, мов вовк! Без домашньої кухні важкувато навіть після першої доби самостійного життя... А у нас, знаєш, така бабулька за повара, що готує по-старинці у печі. Уявляєш, змусила брата побудувати літній будиночок в етнічному стилі. То там як в музеї! Але ж смакота яка з тієї печі виходить!!!

- То, в чому справа? Повертайся додому та й по всьому! – ніби зовсім байдуже запропонувала Руся, але її план було одразу ж викрито.

- У-у! Ти про яке повернення говориш? – затрусила дрібними кучериками Юлечка. – Свобода – це так круто!

- Можливо, Юльо… - спробувала заперечити Руслана. – Тільки в перший час, а потім…

- Та-ак! Зізнавайся! Ти говорила з моїм братиком? – дівчина підозріло виглянула із-за розкритого великого меню.

- Брехати не буду… Він сьогодні навідався, і ледь не стер на порох за те, що мій сеанс погано на тебе вплинув! – намагалася пояснити реальний стан речей пані Психолог. – Але ж справа не в тому, Юлечко…

- Справді? Цікаво-цікаво… - знову старанно вивчаючи меню, говорила дівчина.

- Ти мені вчора розповіла не всю історію, а лише її однобічне бачення... Виходить, що ти теж добряче псуєш життя братику… Кажеш, що набридли всі його жінки, а сама руйнуєш йому особисте життя з такою легкістю, що він навіть оком не встигає кліпнути! Ти ж сама йому цієї свободи не даєш, втручаєшся у його справи! А ще хочеш, щоб він тебе не контролював? – дівчина мовчала. - Що на це скажеш? Задумалася?..

- Руслано, ти так говориш, бо не бачила його фавориток! Фурії і кікімори! По-іншому і не назвеш! – Юлія роздратовано фиркнула, ніби побачила одну таку за сусіднім столиком. – От, як мені накажеш зробити? Спокійно дивитися, як він руйнує собі життя? А якщо він вирішить одружитися на якійсь з цих недалеких корисливих хвойд? Ні, я так не можу…

- Дивися, що виходить, - Руслана по-професійному оцінила ситуацію, тоді склала перед собою на столику руки і продовжила: - Ти сама постійно встряєш у справи Максима, а ще жалієшся, що саме він тебе контролює і не дозволяє вільно робити вибір. Ви ж обоє рябоє! Що тут скажеш? До речі, твоєму брату я теж вказала на цю проблему. І він прийняв мої слова до уваги. Пообіцяв, що якщо ти радитимешся з ним і не матимеш від нього таємниць, то більше ніколи не триматиме тебе під замком і нічого не заборонятиме. Просто обговорюватиме твої бажання, радитиме, як старший і досвідченіший, але останнє слово завжди залишатиметься за тобою…

Юлія забула і про свій голод, і про образи. Зараз вона по-дорослому задумалася над словами Руслани. Психологиня ж дала час клієнтці переварити усе почуте. Вона підкликала офіціанта і замовила два шматочка чізкейку для себе та Юлії, а також ще дві порції її улюбленого напою.

- Думаєш він не блефує, аби тільки заманити мене назад додому? – запитала дівчина невдовзі.

- Впевнена на дев’яносто дев’ять відсотків! – посміхнулася Руся, коли офіціант саме приніс замовлення. – Але й ти надалі обіцяй не вимагати, а лише давати брату поради.

- Не така я вже тиранка, як він змалював! – дівчина відломила ложечкою десерт і смішно проковтнула його. - Була б у нього нормальна наречена (ну така, як от ти, наприклад!), то хто ж був би проти?!

Прямолінійність Юлі збивала з ніг, але Русі слова здавалися дуже приємними і навіть бажаними.

- Це точно… - ледь чутно погодилася по вуха закохана психологиня.

- Добре, Русланко… Я тобі довіряю! Тільки-но доїм цю смачнючу супер-пупер страву і поїду додому! Буду заново вчитися жити з братиком під одним дахом!

- От і чудово! – зраділа Руся і підняла свій келих із різними відтінками коричневого кольору. – За ваше примирення!

- Так! За нас! – багатозначно підморгнула Юля своїй новій подрузі.