Офісне сафарі

Офісне сафарі

Пантери, тигриці, левиці…

Усім лиш кохання і сниться…

Тільки після розлучення Олег Олегович на власній шкурі відчув, що означає термін «жіноче полювання». Він й раніше помічав закохані очі своїх підлеглих, але то все було лише в рамках пристойності, а от тепер… Те, що відбувалося зараз, взагалі йому не подобалося! Замість того, аби бути завидним холостяком, він раптово перетворився у загнаного звіра…

- Привіт, Івановичу! – привітався Олег.

Він зателефонував старому товаришу і, за сумісництвом, власнику охоронного агенства, Миколі Івановичу Курбишу, надіючись на допомогу.

- Про вовка промовка! Привіт, старий! Саме підбираю Степановичу заміну. Шкода що йде на пенсію, відмінний працівник був: пунктуальний, ввічливий, і суворий. Але… Я для тебе, як для себе… – голосно розсміявся в слухавку Іван, - тільки найкращого!

- Вірю! Та я тут подумав… Можеш не просто найкращого, а й найгарнішого знайти? – невпевнено мовив власник фірми. – Ну, знаєш… Такого, що жінок одним лише поглядом… зваблював…

- Олеже, ти там, часом, не того…? Після розлучення в тебе дах не поїхав, га? – Микола не міг оминути можливості, аби не віджартуватися.

- Був би ти на моєму місці, то так би не реготав!  - злегка ображено відповів товариш. - У мене, виявляється, не жінки, а справжнісінькі акули працюють. Гляди, проковтнуть твого покірного слугу і не подавляться! Потім будеш згадувати, як мене звали…

- Тю! Ти про що говориш? Ніяк не второпаю, старий! – посерйознішав директор охоронного агенства, сприймаючи слова товариша буквально і підозрюючи про можливу небезпеку, яка загрожує здоров’ю та життю друга.

- Та що ти не зрозумієш, Миколо?! Полюють вони на мене, як дикі кішки на куріпку! Чи що там ті тварини їдять?.. – безпорадно лунав голос на іншому кінці. – Звабити хочуть…

- А хай тобі грець, Олеже! Так би і сказав! Тьху на тебе! – видихнув із полегшенням друг. – Так, а що ти думаєш? Звільни кількох своїх пантер, а на їхні місця чоловіків візьми, та й по всьому! От у мене на роботі жодної баби немає! І проблем теж - ніт!

Чоловік знову зареготав грубим голосом, але така порада не дуже допомогла Олегу:

- Раніше потрібно було про це думати, розумієш? Працівниці вони ж гарні! Хто і підпадає під звільнення, то це моя Марічка…

- Ну, брат, ти даєш! – Іванович замовк, але лише на пів миті, а тоді знову запропонував геніальне вирішення проблеми: - Тю! А покажіть усім колегам, що ви у стосунках! І от побачиш, усе само собою уляжеться!

- Та я тільки «за», але ж Марічка боїться, що її після такої  новини не злюблять! – ще сумніше мовив Олег. – Слухай, Миколо, її ж і правда ненавидітимуть після цього! А вона натура дуже ніжна і вразлива…

- Ох, ти і вляпався, старий… Гаразд, буде тобі мачо! Тільки, дивись, друже, щоб він, бува, й твою Марічку не приголубив! – добряче реготнув наостанок Іванович, поклав слухавку, залишивши Олега з новими важкими думками, а тоді дістав теку з особовими справами працівників і почав пошуки...