Дежавю

Дежавю

У шафі душевній своїх почуттів

Так важко знайти саме те, що хотів…

Ельвіра лише зрідка залишалася до ранку вдома у Назарія, але цього разу вирішила провести романтичний вечір і таку ж ніч зі своїм хлопцем. Про всякий випадок вона вимкнула мобільний телефон, аби раптом Алекс не зіпсував їхньої інтимної атмосфери своїми пізніми повідомленнями чи дзвінками. Скоріше за все, це неодмінно повинно було статися, а жінка аж ніяк не хотіла знову нарватися на неприємності після вчорашньої суперечки з Назаром.

Тільки-но перший вранішній промінь, вміло оминувши безліч перепон, опинився на маленькому носику Елі, вона миттю побігла до ванної кімнати, аби переглянути «вхідні» на вайбері. Внутрішнє передчуття не підвело її і цього разу. Кілька голосових повідомлень від Сашка з нетерпінням чекали на відтворення.

Увімкнувши воду в душі, Еля поспішно натиснула кнопку плей і почала прислухатися до приємно-знайомого голосу. На її подив, почуте категорично не співпадало з очікуваним:

- Хай, принцесо! Я тут гарненько помізкував… і вирішив все ж таки зробити Зорі пропозицію!

Серце жінки стисло і, здавалося, що взагалі перестало битися. Проковтнувши перше повідомлення, як ложку пекучого домашнього хріну, Еллі вже не так сміло перейшла до наступного:

- Якщо у тебе є думки з цього приводу… Ну, не знаю… Озвучуй їх одразу чи що?... Потім буде пізно, Ельвіро… Хух… У тебе на роздуми є три дні, доки я буду готуватися до освідчення… Ось так!

Останні слова звучали, як  ультиматум. Або вирок… Це залежало від адресата і його істинних почуттів. Правда, одна і та ж фраза може означати для людей кардинально різні речі?!

- Три дні?! – вигукнула приречено красуня, ще раз переслухавши останнє повідомлення.

Тепер серце влаштувало неабияку істерику і, ніби намагаючись встановити новий світовий рекорд, активно вибивало чечітку. Її руки затремтіли. Чому? Сама ще не розуміла. Якщо це ревнощі, то як таке може бути? Вона сама його покинула… Можливо, дівчина сплутала звичку володіти цим чоловіком із справжніми почуттями… Зараз Елі важко було розібратися.

- Лише три дні?! Дідько! Дідько! Дідько! – забувши всі перестороги, жінка розсікала прокляттями тепле від пари повітря.

- Елю, ти мене кликала? – почувся з-за дверей стурбований чоловічий голос, і жінка одразу ж взяла себе в руки.

- Ні-ні! Уже все добре, Назаре! Просто мізинчиком вдарилася об ніжку… Ну, ти розумієш… - відмазка видалася самій Ельвірі неправдоподібною, адже в кімнаті жодної меблі з ніжками не було, тому вона ляснула долонею по лобу і додала: - Ще десять хвилин, любий, і я звільню ванну для тебе!

- Можеш не поспішати, кохана… Я приготую нам щось смачненьке! – відповів Назар дівчині крізь зачинені двері і пішов на кухню.

Дежавю… З пам’яті виринули картинки подібного ранку тільки не у такій стильній і новій квартирі, а старій чужій орендованій… Та й жінка, для якої він так натхненно готував сніданки, була іншою. Сонько, що завжди спізнювалося на роботу…

- Зоряна… - ледве чутно мовив чоловік, і душу його заповнило сум'яття почуттів…