Рятівний лист

Рятівний лист

Заплутався в річці сумнівів?

До пристані кличе любов зі снів…

- Сину, ти чому сьогодні так невиховано поводився з Оленою Онисимівною? Куди поділися твої ідеальні манери? Ти ж у мене інтелігент, а не вуличний забіяка! – дорікав сину Борис Миколайович, вкладаючи малого в ліжко.

- Вона мене примушує вчити англійську, а я не хочу більше чути про цю мову! – Петрик був занадто знервованим перед сном, що дуже не подобалося його батьку.

- З чого б це раптом? Іноземна була твоїм улюбленим предметом? Я так розумію, що без Карини Дмитрівни тут не обійшлося? Це вона тебе підговорила? – з кожним наступним словом голос батька ставав гучнішим та роздратованішим.

- Зовсім ні… - набундючився малий, не розуміючи запитання тата. - Карина мене кинула… А обіцяла, що попри все на світі буде завжди поруч! Я її ненавиджу, тату! І англійську її теж! Мені більше не потрібна жодна нянька. Я дорослий чоловік і можу сам дати собі раду. Буду, як ти, самотнім і неза… незалежаним…

- …незалежним… правильно казати незалежним, сину… - замислений Борис Миколайович виправив Петрика, який вказав батьку на його сильний і водночас слабкий бік.

- Ну, значить, буду незалежним! – продовжував хлопчик, якому точно наболіло і накопичилося все у душі. - І тоді більше ніхто не змусить моє серце страждати!

Набундючений Петрик говорив так щиро і так пронизливо, що Борис Миколайович зміг розгледіти в синові самого себе, такого ж маленького і скривдженого хлопчика, якого він ховав від усіх очей, від проблем і нових розчарувань, глибоко під ребрами за сімома замками.

Сьогоднішній день змусив чоловіка добряче задуматися над тим, чи не перегнув він палицю стосовно Карини, і чи не були його дії занадто егоїстичними та неприпустимими?

Уже звернуло далеко за північ, а Борис все ніяк не міг наважитися відкрити листа, адресованого його сину. Лише третій бокал допоміг чоловіку зробити цей чомусь непростий для нього крок.

«Мій любий Петрику! Пробач, що ось так з тобою прощаюся, але на те є дуже вагомі причини. Знай, що я тебе не кидаю. Просто ми розлучаємося на невизначений термін. Я з’явилася у вашому домі тоді, коли ти найбільше потребував моєї уваги та допомоги. А зараз ти вже дорослий, розумний і навіть мудрий! Ти багато чого розумієш у цьому світі, мій хлопчику! Можливо, більше, ніж деякі дорослі… Але, знаєш, є дітки, які позбавлені батьківської уваги і турботи, тому мій обов’язок допомагати і їм, як колись я піклувалася про тебе....

Я буду працювати волонтером у дитячому будинку. Оскільки твоє сердечко велике і добре, думаю, що ти зможеш мене зрозуміти і пробачити…

Люблю тебе, мій маленький янголе!»

Борис читав рівненькі слова, його руки помітно тремтіли, а очі неслухняно наповнювалися рідиною, яка більше п’яти років тому перетворилася на солоний камінь. Лише зараз ця безжиттєва і холодна груда почала танути та приймати свій природній стан.

Він читав вдруге… втретє… вдесяте… і не знав, як приборкати емоції, що брали верх. Борис хотів взяти себе в руки і, головне, зрозуміти, як виправити жахливу помилку, яку він так необачно зробив через свою впертість, гордість і упередженість.

Після недовгих вагань він повернув листа назад до конверта і підклав сонному малому під подушку. Чоловік сподівався, що вранці саме Петрик допоможе йому знайти правильне рішення цієї проблеми…