Важкий обід

Важкий обід

В тобі крихітка елю п’янкого і тонна віри –

Незрівнянна моя, непоборна, чарівна Ельвіро!

- Елю, ти сьогодні якась дивна… Щось трапилося? – запитав Назарій свою дівчину.

 Він не міг зрозуміти зміни у її поведінці і погляді. Він був холодним і непривітним. Спочатку жінка вперше за довгий час не з’явилася на традиційну ранкову каву, яку, до речі сама і започаткувала! Тепер і під час обіду поводила себе незвично тихо та понуро.

- А ти мені нічого не хочеш розповісти? – раптово перевела погляд із салату на розгубленого хлопця.

Той не відразу осягнув її запитання, бо не знав, що саме вона хотіла почути у відповідь.

- Я? – відкрив від подиву вуста Назар. – І що ж я маю тобі повідати? Може, підкажеш хоча би напрямок?

- Не хочеш – твоє право… - вона повернулася до страви, але їсти її не збиралася.

- Е, ні… Так діло не піде! – стояв на своєму хлопець. - Сказала «а», то вже кажи і «бе»!

- Зоряна! – випалила Ельвіра, сама від себе не очікуючи такого пориву ревнощів.

- Гм… От звідки цей твій паршивий настрій… - видихнув Назарій і знову повернувся до курячої відбивної, запеченої із сиром та грибами. - Про що там розповідати? Ця людина для мене давно в минулому… Не розумію, у чому проблема?..

- Але ж ти не сказав мені, хто вона така, хоча і бачив її на моїй вечірці! – не вгавала розлючена Ельвіра. – Це ж саме для неї ти просив тоді у мене посаду бухгалтера, так? Зоряна – твоя колишня дівчина! А ти мовчав?!

- Вона ніколи не була моєю дівчиною… - тепер припинив їсти і Назар, якому ця розмова точно не подобалася.

- Як це?! – вочевидь така відповідь не дуже влаштовувала жінку, тому вона наполегливо продовжувала допит. – Але ж ви жили разом і спали, я так розумію?..

- Так, – спокійно відповів і навіть не кліпнув чоловік. - Але те все було лише по двосторонній домовленості, так би мовити… А я жодного разу не сказав, що кохаю її.  І ще… - на мить Назару відібрало мову, ніби хтось невидимий здавив його горло рукою, але він подолав дискомфорт і знову ж таки, майстерно тримаючи всі емоції при собі, продовжив, - Вона розірвала цю домовленість заради більш вигідного варіанту, такого, як твій колишній… От і все!

- Але… Якщо це все правда, і вона тобі абсолютно байдужа, то чому ти мені одразу не розповів про неї? – тепер Еля виглядала розгубленою, вразливою, адже боялася потрапити у пастку з брехні та інтриг.

- А сенс? Навіщо потрібно було це робити? Не бачу нічого цікавого в перемиванні кісточок своїм колишнім… - він відпив соку зі склянки і продовжив обідати.

- Хух, аж камінь з душі впав! – знову засяяла Елюся і нарешті взялася за обід. – Усі решта питань, які я понапридумувала, самі собою відпадають!

- Стосовно питань… - враз посерйознішав Назарій. - У мене навпаки виникло тут одненьке… А звідки ти дізналася про Зоряну? Хоча, можеш не відповідати… І так все зрозуміло… Від Сашка! Виходить, ти переписуєшся з ним вночі, коли я не бачу, і спілкуєшся на особисті теми. Може ще й мене обговорюєте? Чи не здається тобі, що це не зовсім чесно стосовно мене? – хлопець сам задавав питання і сам давав на них відповідь. – Знаєш, Елю… Мене вже двічі зраджували. Спочатку наречена, яка жила подвійним життям, потім Зоряна… Хочу одразу попередити: ти або зі мною, або ні. Іншого варіанту просто не існує. Я заново вчуся довіряти людям і маю великі сподівання, що хоч цього разу  все вийде.

- Вибач, - жінка взяла за руку чоловіка і спокійно подивилася у його очі.

Вони були засмучені, але Ельвіра не могла прочитати усіх сумнівів та хвилювань Назара. Їй було дуже соромно за свої ревнощі, які дуже рідко відчувала і яким майже ніколи не піддавалася. Співрозмовник усміхнувся. На таку красуню не можна довго ображатися. Вони завершили обідню перерву з посмішками на вустах, але глибока туга і незрозуміле розчарування таки поселилися у серцях цієї гарної пари…