Бесіда із минулим

Бесіда із минулим

Немає нічого гіршого, ніж такий «екс» -

Рідний, близький і хороший мій Алекс…

Олександр вже четверту годину поспіль не глушив мотор свого відданого  товариша-авта. Кілометражі збільшувалися, думки заплутувалися, як вулички Києва, якими блукала самотня машина, але рішення невпинно віддалялося від його шукача.

Він увімкнув програвач на повну, динаміки нервували щоразу, коли  господар перемикав сумні композиції. Вечірнє літнє повітря обпікало обличчя, пробираючись у салон крізь прочинене бокове скло. Нога вперто тиснула педаль газу, ніби Сашко міг втекти таким чином від своїх думок.

- Ех… - мимоволі виривалися зітхання з нотками розчарування.

Він добре розумів, що не сьогодні-завтра все ж таки доведеться дати відповідь на важливе запитання Зоряни, яке громіздкими грозовими хмарами зібралося над чоловіком. Та дівчина могла почекати… Насамперед він повинен знайти відповідь для себе, це виявилося не так і просто, як виглядало на перший погляд. Олександр і не думав раніше, що буде сумніватися у своєму виборі. Він так прагнув бути із Зорею, але тепер… Сашко не знав, де знайти рішення: у голові, серці, душі… Він так поспішно втік того дня зовсім не тому, що був боягузом. Просто не знав, що відповісти на таке логічне і просте, на перший погляд, запитання.

- М-да… - звичайно, він любить Зорьку, таку ніжну, милу, зрозумілу в усьому.

Безперечно Сашко часто уявляв їх разом у майбутньому: через декілька років вони б уже точно мали маленьких діточок, жили у затишному будиночку із дитячим майданчиком у дворі і сімейним міні-веном у гаражі... Але ж… Еля… Вона чомусь не відпускає... Або ж Сашко сам не може відмовитися від цієї неймовірної жінки. З цією думкою у чоловічій голові з’явилося ще більше запитань: «А раптом…?», «А якщо не…?», «Що ж тоді…?»

Одним словом – «так» чи «ні», - тут не відвертишся! Він дуже боявся скривдити Зоряну, розуміючи, наскільки для неї важливі серйозні стосунки, які незабаром повинні були, за усіма правилами ввічливості та честі, перерости у одруження із подальшим створенням сім’ї.

- Ну, Санич, ти і влип, друзяко… - бурмотів водій, нервово настукуючи пальцями ритм композиції з програвача.

Він відчував, Ельвіра могла в одну мить зруйнувати ідилію стосунків однією лише сльозинкою, благальним поглядом, поцілунком... Зараз вона його відпустила із власної волі, але якщо, раптом, жінка захоче повернути його собі? Чи вийде у неї це? Можливо… Олександр розумів, що це досягти буде не так легко і просто, але… Це ж його Ельвіра…

- Однозначно вийде! – чи від розпачу, чи від несподіваної радості вигукнув Сашко, хоча одразу ж змінився на обличчі: став ще хмурнішим, ніж перше.

З Ельвірою у нього просто не було майбутнього! Особливо, такого, яке він собі уявляв: з великою родиною і затишним сімейним вогнищем. Зоряна ідеально підходила на цю роль.

- Зоря…

Його очі забігали, ніби читаючи уявний текст. Він цькував себе думками, які увесь час перероджувалися у запитання: «Сказати правду Зорянці? Чи й надалі уникати відповіді, аж доки Ельвіра не оголосить про свої заручини та майбутнє весілля? Так… Тоді я остаточно буду вільний і зможу нарешті освідчитись Зоряні… Але…»

У його роздуми увірвалося гучне смс. Олександр поглянув на екран і зупинив авто обабіч дороги.

- Про вовка промовка, а вовк у хату! – повідомлення було він Ельвіри, але реакція Сашка була неоднозначною.

- Привіт! – за першим меседжем миттєво слідувало другий: - Ти із Зоряною зараз?

- Привіт. Ні, - коротка відповідь – це так по-чоловічому…

- Добре… Що робиш? – просте дружнє повідомлення, яке у іншій ситуації не мало б жодного підтексту, зараз виглядало не інакше, як крик душі, тільки Сашко цього не прочитав між рядками.

- Я… Катаюся…

- Щось трапилося? – це запитання було б дивним для будь-кого іншого, але не для цих двох, які знали один одного дуже довгий час.

- Зовсім ні… Чому питаєш? З чого такі висновки? – Олександр починав дратуватися, бо розумів, що цю жінку не обманиш, але насправді йому цього і не хотілося.

- Просте припущення. Сам знаєш… - вона намагалася залишатися байдужою і холодною, але продовжувала писати: - Ти завжди їдеш кудись, коли маєш придумати рішення для складних питань! : р

Перший смайлик у переписці одразу ж розтопив льодяну атмосферу, і чоловік усміхнувся:

- А ти добре мене вивчила ; )

- Вісім років разом – це вирок ))) То що трапилося, якщо не секрет?

- Та… скоріше таїна за сімома замками )

- Хм… А раніше між нами не було жодних таємниць ; )

- Правда? То скажи спочатку, чому ти мені написала???