Аромати глінтвейну

Аромати глінтвейну

А серце випалене іменем «Назар»!

То лід і холод, а то спека, жар…

Недільний вечір, проведений з Ельвірою, був без перебільшення ідеальним, як і зазвичай! Хоча правильніше треба було б сказати - бездоганним: дорогий ресторан, вишукані страви, елітне вино. Неперевершена супутниця, яку можна тільки боготворити, поклонятися і обожнювати!

- Моя незрівнянна Еля… - повторював Назар, раз у раз пестячи руку жінки.

Вона задоволено усміхалася і милостиво дозволяла себе кохати. Хто, хто, а ця леді знала собі ціну. Вона ніколи не оглядала приміщення, в якому з’являлася, але завжди знала, що всі чоловічі погляди були приковані саме до неї. Ельвірі це подобалося, хоча її і не цікавили інші персони у той момент, коли Назарій був поряд.

- Моя чарівна панна… - продовжував захоплюватися коханою, яку раніше і у сні не міг уявити: так, йому однозначно пощастило із дівчиною!

 Опісля вишуканої вечері, як і зазвичай, за планом - ванільний інтим… Пестощі і поцілунки, приємності і ніжності…

- Ельвіра, ти моя богиня кохання… - цілував привідкриті вуста чоловік, намагаючись розбурхати уяву і вигадати щось нове, бо все було якось аж занадто солодко.

Звісно, Назар насолоджувався пристрасною Ельвірою, але йому здавалося, що їхня близькість відбувалася по завчасно написаному сценарію простенького фільму про кохання із нехитрим сюжетом, який легко передбачити. Нічого спонтанного чи хоча би з натяком на малесеньке безумство. Одноманітність потроху набридала і пригнічувала.

Із почуттям виконаного обов’язку перед своєю жрицею, але зовсім незадоволеного свого авантюрного апетиту, Назарій повернувся до себе в квартиру. Він відчував, що йому чогось постійно бракувало, але чого саме, хлопець ще ніяк не міг зрозуміти.

- Душ! Контрастний! – промовив до себе, ніби знайшов відповідь на своє запитання.

Прийнявши водяні ванни з ментоловими маслами, хлопець відчув прилив енергії, хоча настрій не кращав. Він привідкрив шафку, щоб одягти чисту футболку, але його погляд привернула інша річ - сорочка, в якій він був на святкуванні Ельвіриного Дня народження.

Минув майже місяць, а він так і не наважився випрати її. На ній залишався хвилююче-приємний запах жіночих парфумів, тих самих, що так бентежили його рецептори і збуджували тіло:

- Зоряна… - хоча аромат вже не був настільки виразним, як декілька тижнів тому, але спогади він навіював реалістичні і яскраві.

Цього разу у пам’яті спливло мариво, яке змусило хлопця усміхнутися. Спомин був про те, як вони із Зоряною минулої зими, скориставшись пропозицією «Гарячий вікенд», відпочивали у засніженому Буковелі. Та подорож була незабутньою, як і будь-яка інша, здійснена із його подругою/сусідкою/коханкою (потрібне підкреслити!).

Мальовничі м’які, наче білосніжна вата, вершини за вікном, потріскування розчервонілих дрів у каміні і традиційне зимове спиртне – гарячий глінтвейн… По-особливому смакував цей напій після тривалих прогулянок зимовими Карпатами. Назар пам’ятав його терпкий пекучий смак, який так вчасно зігрівав холодні тіла після виснажливих спусків на сноуборді. Зоряна ще не володіла майстерністю сноубордизму, тому Назар був змушений півдня вчити свою невмілу подругу, яка те і робила, що завалювалася у кучугури снігу, тягнучи за собою і хлопця…

- Ех, Зорянка…

Ще вони пили ароматний глінтвейн на вершині гори, після того, як піднялися туди канатною дорогою. Невеличке кафе було такою собі винагородою для відчайдухів, які не побоялися підкорити вершину. Там подавали близько двадцяти видів глінтвейну, і, на превеликий подив Зоряни, саме у тому затишно-крихітному закладі вони вперше спробували білий трунок із виразним присмаком цитрусів і бадьяну.

Того дня ще сп’яніла і всемогутня у ту мить Зоря пообіцяла веселому і кумедному Назару, який постійно щось вигадував, аби розсмішити дівчину, що знайде рецепт і зварить подібний напій вже, коли вони будуть вдома.

Зараз хлопець стояв у своїй ванній кімнаті, але усміхався так само, як і пів року тому. Спогад за спогадом з’являлися у його думках.

- Так, глінтвейну ми тоді перепили… - уголос підсумував Назар, прогнавши останню згадку про гру в сніжки, з якої Зоряна повернулася в номер уся мокра і розлючена, адже друг/сусід/коханець (потрібне підкреслити!) не хотів піддаватися їй.

Трішки вагаючись, він взяв сорочку до рук і притиснув до грудей, знову жадібно вдихаючи аромат бажання. Він, звичайно ж, відігрів її тіло і серце, а вона йому пробачила, як робила завжди. Просто злитися на Назара Зоря не могла довго, коли він був поряд. Коли… ще був поряд…

- О, Зоря!..

Як вона тоді його цілувала, обпікаючи заморожені віхолою вуста. Так його ніхто не пестив у житті! Після тих любощів він увесь горів і сил не мав, щоб спинитися і протистояти тій спокусниці, яка ніби бавилася його чоловічими бажаннями. Хоча зупинятися він і не збирався. Ніколи…