​​​​​​​Руслана та Валерія

Руслана та Валерія

Після повернення з відпочинку завжди розсудливу і впевнену в собі Руслану, мов підмінили. Енергійна та життєрадісна дівчина замість того, щоб гарненько відпочити і поніжитися у морі, повернулася точно з каторги. І тільки золотисто-шоколадний колір її шовкової шкіри нагадував про теплі краї.

Відтепер складалося враження, що психолога потребує саме вона. І все з однієї простої причини - кохання! Нарешті воно спіткало і таку дику кішку, як Руся. Справжнє. Непідробне, як бувало раніше, а кардинально інше!

Але від щасливого кохання не киснуть, як  вранішнє молоко під літнім сонцем. Чоловік, який став для неї найбажанішим у світі, навіть в її бік не поглянув. Як вона не крутила перед ним стегнами на шалених нічних дискотеках, як не з’їдала поглядом, зустрічаючи його в барі. Марно! Ні дванадцять сексуальних купальників, жодна зваблива сукня чи високі підбори не змогли привернути чоловічої уваги. Усі... Усі методики, прийоми і психологічні штучки пішли в хід, як важка артилерія, але і те було марною справою!

- Як так, подружко?.. - виливала душу Валерії. - Мені ще в житті жоден чоловік не відмовив! А тут…

- А, може, йому жінки взагалі не подобаються? - припустила розгублена подруга, яка вже не знала, як заспокоїти горе-звабницю, котра у ту мить більше нагадувала просте мале дівчисько, яке потерпало від шкільного кохання.

Хоча, Руслана і в такі моменти виглядала привабливо. Багато чоловіків були ладні на все, аби розвеселити ту принцесу-несміяну. Вона ж шукала душевний спокій у келисі червоного вина. Дивитися на когось іншого, окрім її ідеала чоловіка вона не могла.

- Якби ж то, Лєрочко! Може, хоч не так би було образливо, - рюмсала Руся. – Так, ні ж… Він один вечір з однією танці такі на вечірках влаштовує, що – ах!... З іншою наступного дня на яхті в море виходить!.. У ресторані з третьою воркує… І так десять днів поспіль!

- Когось він мені нагадує… - Валерія спробувала пожартувати, аби підняти настрій дівчині, але, мабуть, натрапила на болючий мозоль, бо Руся ще дужче розплакалася: - Вибач, будь ласочка! То думки в голос! Ні на кого він не схожий! Слухай… А, може…  це ніяке не кохання у тебе до нього, а  проста реакція на відмову?

Дівчина підвела мокрі очі на сусідку, яка застигла у передчутті результату своєї здогадки, і прикусила пухку від солоних сліз губу. Вона щось обдумувала, а її зіниці мимоволі забігали.

- Думаєш? – перепитала за мить Руслана, але, ще раз поглянувши на зроблене випадково фото красунчика, знову заплакала. - Він такий гарний, як грецький бог! Справжнісінький Аполлон! Зевс, врешті-решт! Я вже місяць його забути не можу, а ти кажеш, що не справжнє!..

Валерія тільки знизувала плечами, згадуючи свого коханого Толю. Вона думала про те, що могла його так і не зустріти, якби не один негідний хлопець, який вирішив, що можна безкарно гратися почуттями інших… І в нещасті щастя буває…