​​​​​​​Марічка

Марічка

Протягом червня-липня Марічка старанно намагалася освоїти професію менеджера, але усі її зусилля залишалися безрезультатними. У підсумковій статистичній таблиці на кінець другого робочого місяця ім’я Марія Мазяр знову горіло червоним на останній позиції. Вона конкретно програвала колегам і пасла задніх, ще й зі значним відривом від основної групи працівників. Але не провал її гнітив, а усвідомлення того, що вона не виконала своєї обіцянки, яку дала Олегу в перший робочий день.

Переглядаючи звіти, вона подумки кляла себе за те, що колись погодилася навчатися саме на менеджера. Ця професія взагалі їй ніколи не була до душі. Але, як сказали авторитетні для дівчини батьки: «У наш час це найприбутковіша та найпопулярніша спеціальність». І ось результат…

- Марічечко, тебе там бос терміново викликає…  - забігла стурбована не на жарт молода секретарка у велику простору кімнату з кількома співробітницями. - Такий серйозний - просто жах! Ти тільки не плач, а то сьогодні ж вижене… Він терпіти не може жіночих сліз! З усім погоджуйся, кивай і не говори зайвого. Промовчиш – ще на місяць залишить, а ми тобі всім колективом наступного разу допоможемо, правда ж дівчата?

- Звичайно! Марічко, не хвилюйся… Так буває… Не щастить тобі з продажами, але то таке… Якщо потрібно буде, то ми тобі ще й скинемося по клієнту! Пам’ятаєте, як того року Вадику допомогли? І що, думаєш? Наступного разу він ледь мене не перегнав – навчився і все нормально далі було! – підтримала секретарку пані Номер один у списку з продажів. - А Наталка правду говорить - ти йому, головне, не переч, і все буде добре. Олег Олегович - людина добра і чуйна насправді. Тому не вішай носа!

- Олегу Олеговичу, викликали? – дівчина обережно прочинила двері, а зайти без дозволу не наважилася.

- Так-так, проходьте, - серйозним тоном відповів бос, а Наталці гримнув, щоб не турбували і зачинив двері на ключ.

Марічка стояла, мов у воду опущена, боялася підвести засоромлений погляд і зустрітися очима з керівником. У цю мить їй здалося, що вона помолодшала на десять років. Раніше невпевнена в собі, зараз вона взагалі боялася поворухнутися.

Так, безумовно Марічка змінилася за цей час і в зовнішності, і в думках. Подруги, які по краплинці вносили зміни у її життя, дуже допомогли їй під час таких важливих подій у житті жінки, як розлучення, нова (перша у її житті!) робота і суттєво інше коло спілкування та умови проживання. Руслана давала уроки сексуальності, Зоряна – сили волі, Карина – витримки і терплячості, а Валерія – рішучості у ризикованих вчинках.

Марічка стала виглядати більш зібрано, виконуючи нові обов’язки у офісі. Оновлений гардероб дуже пасував стриманій робітниці. Вона схудла, адже потрібно було пристосуватися до нового ритму життя. Усе йшло їй на користь, але у той момент, коли шеф викликав її «на коврик», вона забула про свої зміни і знову повернулася у стан зляканої дівчинки, яка ще не досягла нічого вагомого ні на роботі, ні в особистому житті.

- Я… я… - все дужче полотніла підлегла, та керівник її перебив.

- Слухай, Марічко… - голос Олега враз змінився, він пом’якшав і тепер помітно хвилювався. – Можна, я буду відвертим з тобою?..

Дівчина кивнула, але очей так і не підвела.

- Гм… Як це сказати правильніше?.. – чоловік зробив крок до Марічки, яка стояла біля крісла, тримаючись однією рукою за його спинку, ніби боячись впасти від переживання. - Як ти ставишся… до службових романів?..

- Я?.. – ще більше розгубилася дівчина, але запитання змусило її подивитися на керівника. – А я не знаю… Якось про це навіть і не думала…

Вона бачила ніжність у очах навпроти і дивувалася. Чому він говорить про це саме з нею? Мабуть, йому потрібна була її думка про стосунки шефа з якоюсь красунею-підлеглою, і він запитував у неї, чи це коректно. Або ж він почув якісь плітки з офісу про одну закохану парочку, яка почала недавно зустрічатися, і він не знає, чи таке допустимо у його фірмі.

- А я думав, Марічко… Увесь час, що ти в мене працюєш… Кожен  день! – він наблизився ще ближче, але не порушував особистого простору підлеглої. – А оце ось, бачиш, набрався сміливості, щоб тобі запропонувати… Ми ж від учора вільні з тобою люди в усіх сенсах цього слова…

- То ти не звільняти мене викликав? – Марічка аж розкрила рота, вдихаючи з полегшенням усі важкі думки.

- Що? Звільняти? – не зрозумів Олег, а тоді перепитав: - Хто ж це тобі таких дурниць наплів? Наталка, еге ж?

Він нарешті склав усі пазли в голові і зрозумів дивну поведінку Марічки, тому задоволено усміхався.

- Та, Наталі тільки сказала, що ти кликав… А я ж у статистиці на останньому місці… - винувато зізналася дівчина, хоча тепер була певна, що загроза звільнення її обминула.

- Та забудь хоча б на хвилинку про ті продажі! Для мене вони не важливі… А Наталка… То я, напевне, з нею трохи перестарався, не хотів тебе компрометувати, тому серйозно говорив, як і зазвичай з підлеглими… Але зараз не про це! Може, вже даси мені хоч якусь відповідь? - благально дивився Олег на свою подругу по нещастю.