Карина

Карина

Впродовж двох місяців Карина регулярно виконувала свої інтимні обов’язки, обумовлені контрактом, перед шефом Борисом Миколайовичем. Вона дуже швидко звикла до своєї нової ролі – жінки. Їй навіть вдавалося час від часу отримувати насолоду від короткотривалих актів по домовленості.

Борис продовжував поводити себе холодно і стримано. Він жодного разу так і не дозволив дівчині себе поцілувати. Сам чоловік її також не цілував, хіба кусав інколи у поривах пристрасті її оголені плечі або міцно стискав великі жіночі груди та звабливі сідниці. Коли ж Карина пробувала повернутися, аби впіймати губи коханця, він різко відсторонювався, залишаючись у її плоті.

Та що там?! Їй навіть торкатися його було – зась! Найчастіше він піднімав її руки над головою і, обхвативши однією долонею обидва тонких зап’ястя, притискав їх до стіни. У такому положенні йому подобалося володіти нею найбільше. А Карині… Вона збуджувалася від такого напору і сили партнера, якого бажала усім тілом, але не торкатися його виявилося нестерпним. З кожним наступним днем сподівалася, що Борис гляне на неї по-іншому, з ніжністю, з любов’ю… Не так, як на дорогу повію, якою вона себе відчувала. Усі її надії танули, мов вранішній туман, не залишаючи за собою ні краплини віри...

Звичайно, таке ставлення не минало просто так – Карина все частіше задумувалася над своїм рішенням: чи не зробила вона тоді помилку, коли по добрій волі стала учасницею такої сумнівної авантюри? І відповідь не забарилася…

- Карино Дмитрівно, - він і досі кликав її на «ви» і по-батькові, витримуючи безпечну відстань, - я хотів вам… дещо сказати…

Борис Миколайович сів на диван навпроти своєї підлеглої, яка читала книгу, готуючись до заняття англійської мови. Вона здригнулася від несподіванки, коли почула поряд грубий бас шефа. Карина навчилася стримувати і приховувати емоції, але цього разу він застав її зненацька, тому вона проковтнула клубок, який підійшов до горла і опанувала себе, як могла.

- Я уважно вас слухаю, - звично покірно відповіла вона нарешті, з пересторогою заглядаючи співбесіднику в очі.

- Від сьогодні ви більше не будете займатися вихованням Петра… - його погляд був холодним і бездушним, так само, як і голос.

- Що? Чому?! Я щось вас не розумію! - Карина ніби ожила, коли новина обпалила її серце, мов розжарений над вогнем меч.

Для неї ця новина стала настільки шокуючою, що вона ледь не розревілася, як дитина, яку відлучають від матері. Карина повинна була з’ясувати причину, тому все ж намагалася тримати себе в руках.

- Усе ви зрозуміли… По-перше, мені набридло постійно підлаштовуватися під ваші заняття, щоб займатися сексом, - як завжди безцеремонно випалив чоловік, але своє «по-друге» викласти вже не встиг.

- Навіть так?! Тоді я відмовляюся надалі надавати вам… ці послуги! От і все. Думаю, нашу проблему вирішено? - навіть не роздумуючи, кинула у відповідь Карина.

- Отак ви заговорили? – чоловік відкинувся на спинку дивана і по-господарськи обперся ліктем на м’яке бильце.

Він оглядав свою коханку, і злість загоралася у його погляді.

- Звичайно! – Карина відклала книги в бік і подивилася з викликом на свого опонента. – По-іншому навіть бути не могло!

Чоловік закинув ногу за ногу і з’єднав пальці у замок, стримуючи свою злість і роздратування.

- Розумієте, в чому справа, Карино Дмитрівно, про це раніше потрібно було думати, - перше речення він говорив напружено, а наступні просичав, мов змій-звабник, виділяючи кожне слово: - А зараз… ваш потяг пішов… Точніше кажучи, він пішов ще два місяці тому! А зараз… я не хочу, щоб мою дитину виховувала легковажна і… корислива… дівка!

Останнє він викрикнув так різко, ніби пролунав гучний постріл, що пронизав тендітні груди дівчини і пройшов поміж її ребер.

- Що?! – вона підскочила з місця, випроставшись на весь зріст, гордо виставивши підборіддя вперед.

Уперше за п’ять років вона не стрималася і вийшла з ролі покірної вівці, що боїться люті вовка.

- Ось так, значить?.. То це що виходить? Це я не достойна?! Це я легковажна?! – вона дивилася на нього зверху вниз з таким презирством і відразою, що ладна була кинутися на колишнього «найбажанішого чоловіка», і тільки невеличкий журнальний столик, здавалося, стримував Карину. - Та ти на себе спочатку поглянь, збочинцю, а тоді будеш судити інших!

- Карино Дмитрівно! – чоловік не витримав образи і підскочив з дивану, ніби те слово, яке кинула в нього молода дівчина, стало голкою і штриконуло його в одне місце. – Ви… Як ви смієте?! Слідкуйте за тим, що говорите… в моєму домі!

Вони стояли навпроти один одного, запекло взаємно ненавидячи в цю хвилину свого партнера. Він не знав, що додати, тому ховався за право господаря і працедавця. Вона захлиналася від люті,  намагаючись вихопити хоч якусь із хаотичних думок, які метушилися у її голові.

- Та… пішов ти! - випалила на останок дівчина, і кинулася геть.