Вікторі

Вікторі

Таксі "Uber" швидко везло додому красуню, яка вирішила не ризикувати своєю машиною та водійськими правами і не сідати після бурхливої вечірки за кермо. Сказати направду, вона й досі почувалася сп'янілою, а вигляд мала хоч і гарний, але не для обідньої пори. Авто Руслана забере наступного дня вже після роботи. Такий план видався їй логічним і правильним. А на більші роздуми сили і бажання не було.

Вона сиділа на задньому сидінні автомобіля, ховаючи очі за затемнені окуляри, і промотувала пережиту ніч. Вона таки чудовий психолог і, на відміну від багатьох інших представників цієї професії, змогла одним вчинком допомогти і подрузі, і самій собі.

- Господи, у нас вийшло! - пищала Зоряна, підстрибуючи аж на пів метри вгору, як тільки кволі порухи почулися в коридорі і подруга важко дихаючи, зайшла в кімнату. - Руська, ти чудо! Ти богиня! Ти! Ти! Ти... Знаєш, яка чудова?

Про успішну операцію подруга написала Зорі, щойно сіла в таксі. Дівчині залишалося чекати з пів години, доки блискуча шпигунка повернеться на базу і все розповість по-порядку.

- Тихше, Зорько, тихше! У мене макітра після вчорашнього розколюється, - кректала новоспечена агентка після вдалої першої вилазки. - Краще принеси мені чогось холодненького… випити і прикласти до голови. Бо і до ванної не дійду! І ще одне…

- Уважно слухаю! – Зоряна стояла рівно, як відданий солдат, що ладен на все, аби задовольнити свого генерала.

- Залиш мене до вечора у спокої, будь ласка. Я спати хочу. У сумці знайдеш свій… спадок! А зараз краще з’їздь у туристичну агенцію і підбери мені обіцяну путівку. На море хочеться, аж плакати хочеться. Уже місяців три там не була. Скучила по золотому пісочку! – подруга зайшла у ванну кімнату і вже за зачиненими дверима продовжила: - Знаєш, як там класно «Афродіту» проводити! Найкраще місце!..

- Уже біжу! Усе зроблю! Дякую! - знову крикнула Зоряна, від чого Руся ще дужче скривилася, шукаючи спокою у теплих струменях води...

Зоряна ледь не впала на місці, побачивши усю здобич від таємної місії. Вона кілька разів перерахувала пачки доларів і зрозуміла, що Руслана прихопила набагато більше грошей, ніж виділив для небоги її дядько. Звичайно, це не засмутило її, адже вона ошукала шахрая, який до цього жахливо вчинив із тіткою Наталею. На ці кошти можна було не тільки розплатитися з друзями за їхню допомогу, вилікувати тітку і підсобити батькам, але і  розпочати зовсім нове життя.

Зоря швидко заховала значну частину готівки до невеличкої шафи, твердо знаючи, що ніхто із сусідок не зазіхнеться на її майно, кинула у сумочку невелику пачку зелених, призначених на путівку для подруги, і пробіглася очима крихітними рядочками документа, який засвідчував її нову приватну власність. Коли вона дочитала до кінця сторінки, то задоволено видихнула, притиснувши документи до грудей – нарешті! Вона відправила папірці слідом за грошима і вилетіла кулею з дому.

- Сашко, відчиняй! Хей! Ти де? - тарабанила в двері квартири товариша збуджена Зоряна.

- Навіщо так гамселити? У мене ж дзвінок є! Привіт, Зорю! – нарешті відчинив подрузі Сашко.

- Дзвінок? Так він не працює, я так зрозуміла! – весело відповіла замість привітання дівчина. - Я вже пробувала, взагалі-то…

- А, точно... – усміхнувся Олександр, який точно не чекав на гостей, адже стояв напівоголений і спітнілий, скоріше за все, від фізичних тренувань. Сьогодні ж неділя. У мене стоїть автоматичне відключення дзвінка на вихідний день. Я так розумію, що все пройшло гладко?

Зоряна відволіклася від розмови, оглядаючи сильного симпатичного чоловіка, його міцний прес та округлі плечі. Краплини поту виступали на кожному сантиметрі цього кремезного тіла, а напружені від недавніх навантажень м’язи підкреслювали біцепси, трицепси, дельти і трапеції… Усе, що зараз спадало на думку Зоряні – це картинки з фейсбуку оголених спортивних чоловіків, які завжди здавалися їй нереальними.

- Зорю, то що розказала Руслана? Усе вдалося? – перепитав Сашко, витираючи піт з лоба невеликим рушником.

- Ось документи! – нарешті відірвалася від напружених м’язів і звабливих вен, які так і випирали зі шкіри по всьому тілу. - Можеш відвезти мене за цією адресою? Хочу поглянути на будинок уже сьогодні, а їхати туди самій страшно...

- Звичайно, відвезу, тільки душ швиденько прийму та одягнуся… - знову усміхнувся товариш.

- Сьогодні займався вдома? Зазвичай, ти це робив у спортзалі… - це вперше Зоряні довелося оцінити оголені форми друга. - А ти у ще кращій формі, ніж був у школі! Тоді ти постійно хизувався своїми рельєфами…

- Ой, згадала!.. Тоді гормони грали, а ще мене аж занадто цікавили  захопливі погляди всіх дівчат без виключення.

- Пригадую, що кілька разів дівки навіть бійку влаштували через тебе! Таким ти був, так… - стрельнула вогниками в очах Зоря. – А що зараз змінилося?

- Не зараз, а ще років вісім тому, коли я зустрів Ельвіру… - замислився чоловік. - Зрозумів, мабуть, що головне – не кількість, а якість!