Дія третя. Фінальна

Дія третя. Фінальна

Коханці вийшли в коридор, у якому все так само весело блукали гості, серед яких були і багаті мешканці готелю. Музика ще й досі лунала гучно, не зважаючи на пізню годину. Мабуть, і в цьому плані у господаря вечірки все було продумано і домовлено.

Руслана йшла за новим знайомим, який важко волочав свої ноги. Кабінет розташовувався на іншому боці готелю, але Денису ця прогулянка пішла на користь. Він трішки відпочив і набирався сил до наступного акту.

Вони проходили затишними ледве освітленими коридорами і зустрічали всюди хмільних коханців: одні тільки заходили до знятого на ніч номера, весело сміючись і пестячи один одного безсоромно і пристрасно, інші повільно випливали із кімнат аби повернутися на вечірку і продовжити гулянку до ранку. Були і такі, яким не потрібно було далеко йти, аби насолодитися партнером – вони шукали тихий темний куток і займалися коханням. Хоч і не зовсім тихо…

Руслану не дивувала така атмосфера закладу. Вона давно чула, що цей готель не обирають родини для сімейного дозвілля. Він більше підходив для людей, які люблять відриватися, тусити і тішитися холостяцьким життям. Саме тому більшість гостей були неодруженими, або перебували у «робочих» командировках. Зате вечірки, які організовував Денис, були найпопулярнішими. У такі дні ціни на номери в його готелі злітали до небес, але вільних кімнат не залишалося! На чому, на чому, але на розвагах він знався!

- Вау, як у тебе тут класно! - захоплено мовила Руслана, коли вони нарешті потрапили до кабінету – її основної цілі перебування в цьому готелі.

Меблі приміщення були всі одного стилю – шкіряні, темно-зеленого і коричневого кольорів, де-не-де із золотими відблисками. Дорогі картини, що прикрашали кабінет, були якісними копіями, якщо не самими оригіналами картин відомих художників Ренесансу. Стіл заслуговував на окрему увагу. Він зовсім не пасував своєму господарю. Хоча не так: легковажний Денис не вписувався у такий вишуканий і дорогий стиль.

- Подобається? Еге ж… – знову запишався не своїми заслугами мачо. – А буде ще краще! З понеділка вже домовився з однією фірмою... Вони зроблять ремонт і повністю перепланують цю кімнату за сучасними трендами. Це якось нудно чи що…

- О, ремонт?.. Чудово… придумав… - ледь стримувала хвилювання Руслана, згадуючи зараз своїх змовників.

Ремонт означав, що іншого шансу у них не буде! Будівельники неодмінно знайдуть сховок, а кодовий замок – справа техніки. І тоді однозначно прощай все, що належало її подрузі і чим вона повинна б була поділитися з Русею за умови успішної справи!

- Будеш? Чи одразу до справи?.. - запитав Денис показуючи на ще одну пляшку спиртного, не такого вишуканого, скоріше із особистих запасів Дена.

- Звичайно, буду… Дай сюди! – дівчина різко сіпнула відкорковану пляшку і, не наливаючи напій у склянки, зробила кілька ковтків. – І одразу до справи…

Коханцю сподобалася така реакція на його улюблене віскі, тому він лише облизався, а тоді додав:

- Ти пий, мала… А я поки що відеоспостереження вимкну... Чи тебе збуджує, коли хтось у прямому ефірі дивиться за тобою?.. Оглядає твоє тіло і рухи?.. Га?

- Ні-ні… Вимикай його на хер! Те, що я зараз з тобою робитиму, не для сторонніх очей… І відеоспостереження не повинно тебе відволікати… від мене… Бо, знаєш, часом думки дуже заважають творчому процесу… А нам цього ой як не потрібно… - Руся викручувалася, як тільки могла, а про себе раділа, що чоловік сам про камери згадав (випитий алкоголь давав про себе знати, вона таки втратила пильність і геть забула про камери, якими був натиканий увесь готель).

- … і вимкнути!.. Усе! Можеш робити зі мною усе, що хочеш!.. – промурчав п’яний кавалер, тільки-но картинка з камери погасла на екрані.

- Іди до мене, мій раб! О, так… - Руслана стояла у самій чорній білизні, коли Денис підвів на неї очі.

Вона тримала шкіряний ремінь, який прихопила з собою про всякий випадок. Чоловік поволі спустився з крісла і простував рачки до своєї пасії. Жінка підняла ліву ногу на шкіряний диван і почала ударяти паском по лівій долоні. Виглядала неймовірно. Денис підліз під самісінький диван і почав облизувати тоненьку ногу своєї жриці кохання.

- Ти сьогодні… був… ну, дуже поганим хлопчиком! Я змушена тебе покарати!

- Ррр… - недоречно загарчав коханець, і це ледь не розсмішило Руслану.

Аби не видати свої справжні емоції, вона швидким рухом тріснула Дениса своїм ременем. Дзвінке тріскотіння розійшлося по кабінету, за ним пролунав стриманий стогін «поганого хлопчика».

- Мовчати! – другий удар був сильнішим, але очі коханця запалали ще яскравіше і цього разу він не промовив жодного звука. – Ось так, мій вірний васал! А тепер випий! Нумо! Чого чекаєш?

Руслана замахнулася на жертву своїх ігор, але той швидко схопив пляшку, яка стояла на підлозі, і почав жадібно хлебтати алкоголь.

- Досить! – тріснула жінка його знову. – Цілуй мене! Пристрасніше!