Симпатія?..

Симпатія?..

- Відчуваю, що наші вранішні розпивання кави можуть стати традицією, - посміхнулася чарівною і трішечки звабливою посмішкою Ельвіра.

- А, що?.. Я тільки за! - Назар підняв свою чашку кави на знак згоди, кивнув подрузі і відпив гіркуватий напій. - Нарешті у мене з’явилася хоч одна, так би мовити, рідна душа у цьому бездонному місті самотніх людей.

- Ой, що я чую?! Тобі не подобається життя у столиці? - здивувалася співрозмовниця такому відвертому зізнанню.

- Чому ж?.. Не те, щоб мене не влаштовував ритм життя, чи краса столиці... Тут класно! Але поки що ні друзів, ні рідних...Сумно і трохи ніби не в своїй тарілці, чи що?.. - Назарій ще й досі не розумів справжньої причини його самотності, тому він трактував її, як міг.

Насправді ж йому бракувало тих стосунків, які склалися з його колишньою співмешканкою. Він водночас сумував за нею і ображався. Ті почуття, які виникали стосовно Зоряни, він розцінював, як біль від зради дорогої йому людини. Його чоловіче “Я” зазнало серйозної травми: спочатку Діана, яка оригінально-підло ошелешила фізичною зрадою, слідом і Зоряна, яка так легко відмовилася від їхніх стосунків і домовленостей. Хоча згадувати Діану він перестав одразу, як втратив Зоряну...

Відтепер у хвилини самотності він активно гнав навіювання про ті чудові миті, які щоразу наповняли його сірі будні святом та життям! А скільки разів він хотів їй зателефонувати чи написати! Він знав, що Зоряна живе десь зовсім поруч. І це його пригнічувало ще більше. Розповісти про свої досягнення, поділитися враженнями із подругою, яка завжди могла вислухати, підтримати і надихнути, - ось чого він жадав! Але... гордість, вона й в Африці - гордість!

Неодноразово він ловив себе на думці, що ще й досі чекає від неї смс із поясненнями. Хоча потім сам все розвінчував, мотивуючи тим, що ніяких пояснень у їхній ситуації і бути не може! Зрада...

- Назаре, ти не самотній... У тебе... є... я… - обережно натякнула на симпатію Еля, помітивши, як хлопець раптово спохмурнів, і в нього на обличчі з’явилися де-не-де борозенки суму.

- Так, ти є... Слухай, а давай кудись сходимо сьогодні ввечері! Звісно, якщо ти не проти? - додав юнак, маючи серйозні сумніви стосовно того, що Ельвіра, заможна і успішна жінка, піде гуляти з таким голодранцем, як він. Порівняно з нею багато чоловіків почувалися так, як і Назар.

- Я? Проти? Як тобі в голову могло таке прийти? Та я з радістю! - заблищали вогники в очах красуні.

- Тоді о восьмій? - розвивав неочікувану ідею хлопець. - Я за тобою зайду…

- Піша прогулянка? Чудово! Давно так не відпочивала...

Кава була вже допита, але друзі не поспішали прощатися. Назару було легко говорити із Ельвірою, хоча він вважав її набагато успішнішою і розумнішою від себе. Він згадав щось і одразу змінив тему:

- Слухай, Елю, а ти знаєш всі назви парфумів, що продаються у твоїй мережі?

- Так, звісно! Ще й питаєш? Це ж моє дітище! Як інакше? - здивувалася вишукана леді.

- А знаєш Versace Bright Crystal?

- Звичайно! Дуже цікаві та приємні. Люблю цитрусуві солодкі нотки... Колись я теж ними користувалася, але перейшла на більш вишукані та витончені. Разів зо три дорожчі... - хизувалася жінка. - Хоча... З моїм вибагливим смаком і швидкою зміною настрою важко зупинитися на якомусь одному ароматі.  А чому ти питаєш?

- Знаєш, була в мене одна ситуація в житті… Словом, ніби одні і ті ж парфуми, а відчуття зовсім різне… Чому так може статися?

- Думаю, що скоріше за все один флакон був з оригінальним парфумом, а інший з підробкою... Знаєш, як важко з цим боротися! Доводиться особисто контролювати цей процес, - посерйознішала враз Ельвіра. - Шахрайство у парфумерії в наш час дуже вигідна і популярна справа!

- Я так і думав! - полегшено сказав Назарій, ніби обрізав останні ниточки сумніву стосовно Зоряни, яка так вабила його своїм ароматом, точно зводила з розуму.

- То куди ми сьогодні підемо?.. - знову усміхнулася жінка.