Операція “и”

Операція “и”

- Привіт, втікачко! - підсів під час обідньої перерви до Зоряни Олександр.

- Привіт-привіт! - відповіла дівчина розрізаючи ножем м’якеньку відбивну з курочки. - Я зробила замовлення за тебе. Ти ж не проти?

- О, я тільки “за”! Таки вивчила мої смаки? Це приємно, - нанизуючи морепродукти, відповів хлопець. - Ну розповідай, як живеться на новому місці? Може, давай назад до мене?

- Та, ні... Усе так гарно склалося! рубану котлетку з курочки.- тепер Зоряна ласувала салатом зі свіжих овочів. - Мені дуже подобаються мої нові сусідки! Дівчатка такі цікаві особистості, я тобі скажу... З ними завжди так весело. Тому...

Друзі смакували смачним обідом, поспішаючи встигнути до закінчення обідньої перерви, тому на якусь хвилю замовкли і тихо жували. Сашко вирішив порушити мовчанку і розказав жарт, але співрозмовниця взагалі ніяк на нього не відреагувала. Вона поринула у глибокі роздуми, які відволікали її від друга.

- Зорю, про що задумалася? Помітив, що тебе щось турбує. Чи мені здалося?

- Що? А... - дівчина дожувала і мовила: - Ну, Шерлок... Від тебе нічого не приховаєш!

- Так десять років за однією партою, як-не-як, щось та значать? - усміхнувся той.

- Тут така справа… делікатна... - збиралася з думками Зоряна. - Якщо чесно, я з тобою і сама хотіла порадитися…

- Я слухаю!

Зоряна відпила трішки апаельсинового соку, відсунула тарілки і серйозно поглянула на Олександра:

- Вчора їздила до батьків... Тітка Наталка розповіла мені…

- Чекай, це та, яку чоловік-альфонс обдер, як липку, а тоді виставив за двері?

- Так... А ти звідки знаєш? - щиро здивувалася дівчина.

- Ну ти, Зоряно, даєш! - розсміявся товариш. - Наше містечко, як радіо: на одному кінці пошепки сказали, а на іншому вже всі в курсі. Мені мамина сусідка, доки я в саду підрізав дерева, все чисто розпатякала. Ніби мені то цікаво було... Але ж її не зупинити! Ти і сама в курсі...

- Це точно. Тітка Сонька, як сільське ЗМІ. Всім, про всіх і про все! - роздратовано підсумувала подруга.

- Вибач, я перебив тебе... То що там далі?

- Уявляєш, мені покійний дядько встиг за життя побудувати будинок! Тут, біля Києва...  В якомусь елітному районі, я точно не знаю, де... - Зоряна перейшла на шепіт, ніби оточуючі люди могли підслухати їхню розмову і відібрати її спадок. - А ще... сто тисяч доларів... Це мені він залишив, уявляєш?

- Та ти що?! - ледь повірив власним вухам Сашко. - Серйозно? То ти в нас тепер багачка?

- Якби ж то все було просто! - знову ледь чутно сказала дівчина. - Усі папери на будинок і готівка знаходяться в потаємному сейфі у готелі того козла, що тітку ледь на той світ не відправив!

- Що ти кажеш? Усе в нього?! То як це він погодиться тобі віддати? Може, вже і витратив усе, і будинок продав, а ми говоримо про багатство... - засмутився Олександр, який щойно так радів за подругу.

- Та він про той сейф і про гроші ні сном, ні духом не відає, розумієш? Ну, принаймні так тітка сказала... Може, вже і дізнався, але... Надія є!

- Так... Виходить, що забрати документи потрібно так, щоб цей альфонс нічого не запідозрив? - зробив припущення Сашко.

- Саме так. Ось все, що я знаю... - Зоряна дістала крихітного записника, у які занотувала за тіткою інформацію про заповіт дядька та життя і звички другого чоловіка. - Тут адреси. Імена…

- Я його знаю... - спохмурнів Олександр, пробігаючи очима по кривих рядочках на папері. - Звичайно, не особисто, але багато про нього чув. У твоєї тітки не було жодного шансу. Там такі акули замішані, вони все майно і прибрали до своїх рук, а той казанова - лише пішка! Одне добре - готель дістався саме йому, а він особливим розумом не вирізняється. Гарна картинка, ото і все. Схеми для нього розробляють зовсім інші люди...

- Оце так! - злякалася Зоряна, зрозумівши, що може втрапити у одну з таких схем. - То що мені тепер робити? Може, взагалі забути про все і спокійно жити далі?

- Усе нормально... З цим красунчиком проблем не буде. Ми ж не готель збираємося в нього віджати! - Сашко ще раз перечитав записи, а тоді весело додав: - Я знаю його слабке місце!

- І?

- Елітний алкоголь і жінки! - задоволено посміхався друг, потираючи долоні. - Нам би знайти таку жінку, ну знаєш - вамп! А далі справа техніки: звабити, напоїти, очистити сейф... І зробити ноги! А на ранок він отямиться, але побачить, що нічого з його речей не пропало, тож і ґвалту вчиняти не стане. Як тобі такий план?

- Круто!  А ти точно не “агент 007”?

- То Шерлоком, то Бондом мене називаєш, а я Сашко! - вдавано образився товариш. - Слухай, воно, може, й круто, але де нам би таку звабницю знайти, щоб і вродлива, і розумна, і смілива… І можна було довіряти?!