І нарешті... Назар!

І нарешті... Назар!

Кожен ранок понеділка в столиці - це систематичний кінець світу! Апокаліпсис, що повторюється знову і знову... Явище, на яке ніхто не в силах вплинути і жодним чином не змінити. Лишається тільки прийняти та змиритися. Невдоволені обличчя - стабільно негативна картинка. Напруга в тисячі мегалюдинобайт. Крапка.

Але є і ті, що усміхаються один одному навіть в понеділок зранку. І вони однозначно небайдужі один до одного...

- Привіт, - при зустрічі з Назаром усміхнулася елегантна Ельвіра.

- Привіт-привіт, - солодким тоном відповів хлопець. - Так рано на роботі?.. Це щось новеньке...

- О, так... Напевне старію, - дзвінко розсміялася жінка. - Уявляєш, я сьогодні, точно як пенсіонерка, прокинулася ні світ, ні зоря! Крутилася-вертілася, влягтися зручно не могла, так заснути і не вдалося, - на льоту вигадала виправдання власниця парфумерної мережі, адже саме заради Назара вона сьогодні встала вдосвіта, зраджуючи своїм багатолітнім звичкам.

- Оце так! Тільки причиною тут не може бути вік, це однозначно!.. - підморгнув хлопець. - Мабуть, місяць в повні був... От я завжди приходжу першим. Якось з дитинства ще звик, знаєш... Люблю рано вставати. Можливо, я жайворонок. Оце прийду на роботу, спочаткуоговтаюся після ранкової метушні у  транспорті, тоді все перевіряю на пристроях, а потім вже йду пити еспресо...

- О, то, може, по каві?

- Залюбки. А то вже два місяці смакую ранковим напоєм наодинці зі своїми думками, - як оптимістично не намагався сказати Назар, але нотки смутку все ж проскакували в його голосі, і Ельвіра це помітила.

Минуло вже два місяці після переїзду, а він так і не навчився пити каву один. Так і не звик жити сам. Так і не розучився сумувати за Зоряною, хоча ще й досі цього не прийняв…