Карина і її перше “па”

Карина і її перше “па”

Уперше за останні п’ять років Карина з нетерпінням чекала перерви між заняттями з Петриком. З кожною хвилиною її хвилювання наростало пропорційно до бажання. Нарешті таке знайоме, але тепер хвилююче: “Петре, водій чекає!”

Дівчина опанувала себе і вийшла до вітальні в передчутті чогось неймовірного та особливого. Вона так довго мріяла про цього мужнього, стриманого, розумного і просто ідеального чоловіка, що зараз цей день здавався сном.

- Гарно виглядаєте, - скупий комплімент залетів до вух дівчини, немов довга і романтична балада про кохання.

- Дякую, - не втрималася і розпливлася в посмішці Карина.

Вона танула у його великих мудрих очах, хоча і не бачила в них ніжності чи інтересу. Бажання? Так... мабуть... І то дуже формальне, та їй було все одно до того.

- Перейдемо одразу до справи? - коротко зиркнув на декольте підлеглої.

- Так. Я не проти, - швидко отямилася і повернулася в роль байдужої, цинічної діви.

- Можете скористатися моєю ванною кімнатою. Тільки не довго. Я за п’ять хвилин піднімусь до вас.

Він швидкими кроками вийшов з кімнати, аби не витрачати дорогоцінний час бізнесмена, а дівчина так само швидко зайшла у простору вишукано оформлену кімнату. Тут вона ще ні разу не була, адже доступ до цієї ванни відкривався тільки з особистої спальні господаря.

- Ледь не прокололася, - подумала Карина витираючи останні краплини надзвичайно м’яким бавовняним рушником.

- Ви готові? - обірвало роздуми звично-різке.

- Так! Одну секундочку!

Дівчина вирішила не одягатися і одразу вийти оголеною. Ноги від страху підкошувалися, але така поява повинна була виглядати ефектно і справити потрібне враження не майбутнього коханця. Вона ще мить подумала і відчинила двері. Добре, що на вікнах були щільно опущені жалюзі, в кімнаті панувала темінь, тому постати перед партнером у цілковитому “ню” вийшло не так страшно, як очікувалося.

Чоловік повільно і напружено підійшов, точно як хижак, що от-от настигне здобич. А потім різко розвернув її до себе задом і притис до стіни.

Карина з переляку стисла зуби і затамувала подих. Вона встигла подумки вимовити кілька звичних підбадьорливих фраз: “Тримайся, все буде добре... Так... так... Ой, матінко!..” - після чого Борис одним важким рухом увійшов у неї. Просто, без жодних поцілунків чи прелюдій, як уявляла собі Карина. Без ніжного слова чи хоча би попередження...

Але щось пішло не так. Від раптового болю, який пронизав живіт, у Карини мимоволі вирвався стогін, який зовсім не нагадував насолоду чи хоча б її імітацію. Чоловік такого не очікував, тож від несподіванки завмер у тому положенні, в якому його застав жалібний зойк партнерки.

- Я... чекаю пояснень, - нарешті проказав крізь зуби Борис Миколайович, уже самостійно аналізуючи ситуацію в своїй голові.

- Я…не...зай...мана… - ледь чутно прошепотіла дівчина, якій навіть говорити було боляче, не те, що стояти біля стіни в такому напруження.

- Та я вже зрозумів, що незаймана! - крикнув у самісіньке вухо роздратований чоловік.

- А що... саме не так? - нарешті осміліла дівчина і вирішила іти ва-банк, незважаючи на безглузде становище. - Ви ж самі сказали: “Хочу, щоб без жодних зобов’язань, але щоб вона, дівчина (себто я!), не мала інших партнерів. То що не так?

- Ну, я трохи не те мав на увазі...  Але потрібно було попередити, чи що. Ну сказали б... щоб не було такої оказії, - на мить розгубився чоловік, який у таке положення ще ніколи не втрапляв.

- То, може, вам слід було попередити хоча б, що починаєте, щоб не було такої... оказії, - передразнила ділового партнера Карина.

- Так, добре... Вирішимо потім, хто з нас винен, а зараз пропоную все ж таки розслабитися і... розійтися... - Борис почухав потилицю, підбираючи правильні слова, але це йому не дуже допомогло.

- Розійтися? - злякалася дівчина. - А я... не можу. Мені дуже боляче! Краще... не рухайте ним!

- Чудово! І що накажеш мені робити, так і стояти? - здивувався чоловік.

Його праве стегно почало затікати, адже він стояв на напівзігнутих ногах. Тілу теж не було комфортно, чомусь стало прохолодно. Якби вони лежали в ліжку, було б зручніше...

- Не знаю. Я в такій ситуації вперше! - знизала плечима Карина, боячись повернути голову, аби не зустрітися хоча б на мить погладом з роботодавцем.

- Ти не повіриш, я теж! - Борис просичав речення, мов справжній змій-звабник.

- Не говоріть так... Це однозначно не допомагає мені розслабитися! А це нам обом не на руку!

- Вибач… те, - ледь вичавив із себе чоловік, - зараз… щось вигадаю...

Після цих слів чоловік спробував ніжно поцілувати свою партнерку в шию. Потім ще і ще... Він саме спробував, тому що не робив цього довгих п’ять років. Жодного разу і ні за яких обставин. Цілував Борис тільки свою дружину...