​​​​​​​Олександр

Олександр

Він чекав на неї. Хлопець докурював уже третю цигарку поспіль, хоча до цього вечора намагався палити дуже рідко, і то хіба яку одненьку. У такий спосіб він збирався з духом, щоб нарешті розставити всі крапки над “і” у стосунках із коханою... Колишньою коханою...

Цього разу вона не змусила себе довго чекати, хоча для неї це було взагалі непритаманним. Чоловік прийшов навмисно завчасно, щоб відточити промову, яку виношував уже декілька місяців.

- Привіт! Нам потрібно поговорити, - вирішив не відтягувати найтяжчий момент Олександр.

- Я чомусь так і думала, - посміхнулася у відповідь Ельвіра. - Ти палив? Тоді це дійсно серйозно!

- Не починай! - нервував співрозмовник.

Він різко відвернувся від дівчини і важко зітхнув, ніби у тому віддиху був зібраний увесь біль, усі негаразди і переживання.

- Усе-усе... Жартів не розумієш? То що говоритимемо просто тут? - Ельвіра огледілася навкруги і знизала плечима.

Темно-сіра кімната, яка при світлі дня виглядала стильно і фешинебельно, зараз у напів мороці  лякала. Моторошні нерухомі тіні від вуличних ліхтарів, будинків і дерев простягали тонкі пальці до картини, що висіла на стіні. Зображення теж жахало - кубізм...

- Думаю так... - після чоловічих слів у кімнаті запанувала ще одна невелика, але гнітюча пауза.

- Краще я почну. Ти не проти? - розірвала тишу впевненим спокійним тоном жінка, яка і не чекала на згоду співрозмовника, тому продовжила: - Ти хочеш розійтися зі мною. Я все правильно зрозуміла? То можеш так не нервувати... Я, чесно кажучи, теж думаю, що нам потрібно зробити паузу і розібратися в собі. Наші стосунки хоча і були гарними, але…

- Але…

- А давай не будемо про “але”. Навіщо зараз про це? Ми обоє дійшли однакової думки, то навіщо знущатися один з одного, розбираючи наші стосунки по кісточках? Краще залишимося друзями, як гадаєш?

- Я від тебе в захваті! - аж засяяв Олександр від слів колишньої. - Ти завжди така..! У будь-якій ситуації! Ти така…

- Класна? Я знаю. То, може, зайдемо в кав’ярню, вип’ємо по горнятку кави?.. Чи ти вже поспішаєш до... неї? - підморгнула багатозначно Ельвіра.

- Ні до кого я не...! І, щоб ти знала, Зоряна ще вчора від мене з’їхала... - знову понуро мовив Сашко. - Вона... не витримала наших з тобою сварок, мабуть...

- Ого... Поважаю! - задоволено усміхнулася дівчина. - А вона виявилася не такою, як я гадала. Думала, що такі кліщами впиваються в свою жертву. Визнаю - помилялася.

- Ти ж просто її жодного разу не бачила. Не спілкувалася з нею, тому і висновки неправильні...

- Можливо… То що? Кав’ярня? Чи одразу бар?.. - сяйнула посмішкою Ельвіра, і обоє вийшли в квартири...