Таємниця спадку

Таємниця спадку

Увесь час дорогою до батьківського дому Зоряна не могла відірватися від вікна автобуса. Пройшло не так багато часу як дівчина змінила місце проживання, але її здивували разючі зміни, які вона спостерігала навколо.  Села, прилеглі до районного центру, помалу занепадали, від доріг залишилася лише назва, а березовий гай, який вони школярами садили під час чергової «зеленої акції» забуяв на повну силу. Високі та стрункі дерева раділи травневому дрібному дощику, від чого молоді листочки виразно тремтіли.

Не усвідомлювала дівчина лише того, що вона й сама зазнала за цей короткий термін не менших змін...

- Мамо! Тату! - запищала, мов маленька, Зоряна і кинулася обіймати рідних.

- Жінко, а ти впевнена, що ця вишукана леді і є наша донька? - із неприхованим захопленням розглядав Зоряну батько. - Та до тебе, гляди, столичні залицяльники в черзі стоять, чи не так?

- Не вигадуйте! Таких, як я, у Києві хоч греблю гати! - заперечила й досі невпевнена в собі дівчина: комплексів позбутися важче, аніж викинути старе нестильне вбрання із шафи. - Мамо! Татечку! Як же я за вами скучила! До речі, вітаю вас з ювілеєм! Не знаю, як саме тридцятиріччя називають і що там прийнято дарувати, але я вам все таки приготувала малесенький сюрприз...

Зоряна зупинилася біля самих дверей, навіть не знявши взуття, і одразу засунула руку у свою подорожню сумку. Їй так кортіло показати свій подарунок, що вона не звертала уваги на прохання батьків хоча би перевдягтися з дороги та поласувати домашніми стравами. Нарешті вона намацала тоненький елегантний конвертик і вийняла його із сумки.

- Ой, відчуває моя душа, що ти щось уже вигадала! - і з жіночою цікавістю, і з материнським хвилюванням сказала мама.

- Нічого особливого! - розпливлася в посмішці донька. - Зараз ви швидесенько збираєтесь... Ну, там одягніться зручно, приведіть себе в порядок... За пів години по вас приїде таксі. Спочатку вас відвезуть у спа-салон, де вам зроблять пілінг, педікюр, манікюр, масаж… і далі по списку.  Ось вам подарунковий сертифікат! А потім в ресторан! Тату, ось адреса закладу. А це номер таксі. Викличте машину, як закінчите всі процедури.

- Спа-салон? Доню, це ж так дорого! А ресторан!.. - сплеснула в долоні мама, яка навіть тримати в руках сертифікат боялася, не те, щоб відвідати усе те, що назвала донька.

- Один раз на світі живемо! А ви за тридцять років окрім роботи нічого не бачили. Не хвилюйтеся, усе домовлено та оплачено. Ресторан також! Тож не додумайтеся втекти додому! У вас на сьогодні одне завдання - це розслабитися та отримати задоволення!

- Але ж… - хотіла заперечити мати.

- Жодних “але”! Сьогодні ваш день! Святкуйте, мої ріднесенькі! - Зоряна поцілувала батьків і витерла мамині сльози радості.

- Твоя мати хотіла сказати, що ми в захваті від подарунка, але ми не можемо залишити хвору тітку Наталку без нагляду.

- Знайшли проблему! А я тут навіщо? Проведете маленький інструктаж і хутко збиратися!

Як тільки курява після новенького таксі уляглася, Зоряна попрямувала до своєї колишньої кімнати, в якій відтепер оселилася слабка після інсульту дружина покійного дядька.

У повітрі відчувався стійкий запах ліків. Повсюди стояли різноманітні флакончики і лежала велика кількість пігулок. Напівморок за бажанням теперішньої мешканки завершував моторошну картину. Цілісінький день Зоряна доглядала за хворою: допомогла зробити призначені процедури призначені лікарями, гарненько викупала її, зробила масаж всього тіла, щоб вберегти бідолашну від пролежнів і нагодувала різними власноруч приготовленими смаколиками.

 Їй так шкода було родичку, яка ще декілька місяців тому була заможною і досить-таки молодою та амбітною. Тітка була одружена з молодшим на багато років чоловіком, мала без перебільшення все! А тепер лежала беззахисна, ні на що сама не спроможна робити без сторонньої допомоги. Ще й бідна, як церковна миша, а самотня до болю в ще молодих, але виснажених хворобою очах.

Така вона доля - непередбачувана, нестабільна, недосконала...

Зоряна вже давно забула про всі сварки, недомовленості та несправедливі тітчині образи в бік її родини, і просто від щирого серця надавала допомогу  тій, яка того потребує.

Тітка в свою чергу здебільшого мовчала та жодного разу не підвела погляду, ніби боячись поглянути дівчині у вічі.

- Вас точно нічого не турбує? Усе добре? - розхвилювалася Зоряна, спостерігаючи за такою дивною реакцією хворої, яка за день не вимовила жодного словечка.

І тут сталося щось неймовірне. Завжди стримана, виважена тітка Наталка враз змінилася на обличчі, і сльози, яких досі ніколи і ніхто не бачив на очах цієї залізної леді, покотилися на м’яку подушку.

- Що? Що трапилося? Вам болить? - панікувала Зоряна, хапаючись за все підряд, але тітка нарешті заспокоїлася та, взявши племінницю за руку, поросила присісти поруч.

- Ти - янгол… - розпочала вона.

- Ага! Тільки той що з ріжками! - розсміялася Зоряна.