Ранок в обителі  зла

Ранок в обителі  зла

- О, привіт! Що це в нас так тихо і порожньо? - здивовано запитала Руслана, коли на кухні побачила лише господарку житла. - Тільки сьогодні я зрозуміла, яка велика і простора у тебе квартира, Марічко! Вчора думала ще, як то ми всі тут помістимося, а воно... нічого так... Ліжок всім вистачило!

- Привіт, Русланко! Дякую... Так, із житлом мені пощастило! Від батьків залишилося. Уявляш, мої мама з татком до весілля були сусідами, а вже коли покохали один одного і вирішили одружитися, то ніяк не могли домовитися, у якій з квартир жити! - розповідала захопливо господиня. - Продавати житло ні в якому разі не хотіли, тому і вигадали варіант, який би всіх задовольнив: об’єднати квартири в одну чотирикімнатну! Батьки в мене, до речі, архітектори, тому з перебудовою проблем не було!

- Овва! Оце так історія! - не приховувала захвату сусідка. - Так, а де ж всі наші?

- Хто де... Усі давно вже розбіглися у своїх справах. Карина - на роботі, Зоряна поїхала до батьків привітати з ювілеєм весілля, Валерія пішла прогулятися на Труханів міст. А я... вирішила перефарбуватися, ось... - вказала на чалму з рушника Марічка. - І заодно переглядаю вакансії нового місця роботи...

- Ох, ці жінки!.. Після невдачі в особистих стосунках одразу хапаються за волосся, мов за рятівний буйок. Наче це щось і справді змінить... Сподіваюся, колір не занадто яскравий? - оцінюючи професійним поглядом лікаря-психолога, запитала Руся.

- Яскравий... - знітилася подруга. - Я хочу теж стати ефектною…

- Це все психологічна травма! Але, нічого... Біжи змивати, щоб, раптом, ще одну не заробити, - не порадила, а скоріше наказала сусідка, побачивши їдкий колір помаранчу під прозорою шапочкою та рушником.

- Думаєш? Жахливо?! - забідкалася Марічка і чимдуж поспішила до ванної кімнати.

- Знаю! Ще спасибі мені скажеш! - крикнула навздогін психологиня.

Доки Марічка ретельно змивала руду фарбу життєвих змін, у вхідні двері подзвонили.

- Ви до кого? - з висоти своєї краси зневажливо поглянула Руся на миршавенького чоловічка з дешевим букетиком червоних троянд у руках.

- Я? А де... моя Марічка?  - роззявив зрадливого рота бабій.

- Була твоя! - наголосила прониклива Руслана. - А зараз забирай свого віника і вали звідси!

- Я хочу бачити Марічку! - волав Василь, щоб колишня дружина його почула, але вона в цей час приймала душ, тому навіть не уявляла, що зараз коїться у коридорі. - І взагалі, хто ти така?

- Я її дівчина! - збрехала, навіть не кліпнула, Руся.

Дівчина сперлася ліктем на стіну, нудно підтримуючу голову рукою. Іншу виставила вперед до світла і почала показово розглядати яскраві нігті і витончені пальці. Тоді знову подивилася на Василя:

- Ти ще тут? Слухай, як там тебе?... Ти давно лишився в її минулому... Ми живемо тепер втрьох. З хвилини на хвилину повернеться наш з Марічкою коханий і спустить тебе зі сходів. Тому моя тобі порада: вали звідси і ніколи більше не повертайся, щоб не довелося кістки по частинам збирати!

- Що??? А, біс з вами, чортиці! Не дім, а якийсь обитель зла! - сплюнув Василь і поспішив подалі від біди, щоб, часом, і справді не отримати на горіхи...

- Хтось приходив? Чи мені здалося? - запитала захекана Марічка, яка нарешті змила свою фарбу.

- Та ні... То... просто дверима помилилися, - байдуже махнула Руслана. - Краще сідай за стіл, чаю поп’ємо, поговоримо. У мене сьогодні прийомні години в другій половині дня, тому не соромся і вилвай мені свою змучену душу…