Зоряна

Зоряна

Минуло майже два місяця з часу переїзду дівчини до столиці, але Зоря все не могла забути Назарія. Вона постійно сумувала за ним, згадуючи його вже рідні обриси обличчя, плечей, рук... Кожної вільної хвилинки вона відкривала папку з фотографіями з їхнього спільного відпочинку. Вона берегла їх і на телефоні, і на ноутбуці, і у своєму змученому серці...

Зоряна кохала... Зараз вона це чудово розуміла. І кохала, як не дивно, з кожним днем все сильніше і болючіше. Час від часу вона намагалася позбутися тих нав’язливих почуттів, які не давали їй нормально ні спати, ні працювати. Але чим дужче вона хотіла придушити своє кохання, тим енергійніше і палкіше воно роздмухувалося і ставало нестримною стихією, здатною обпалити, поранити і... знищити все на своєму шляху!

Зоряна кожного дня намагалася розібратися у собі, але життя приготувало їй ще одну проблему. Вона стала випадковим свідком сварки Олександра з його дівчиною Ельвірою. Як виявилося пізніше, Зоря мала безпосереднє відношення до цієї ситуації, ось чому і вирішила більше не приносити незручності своєму шкільному приятелеві, а тепер і колезі, Сашку та нарешті знайти собі інше житло.

- Оце так сюрприз! І куди ми зібралися проти ночі? - став у дверях гостьової кімнати Олександр, споглядаючи, як Зоряна пакує валізи після підслуханої напередодні розмови.

- А чому ти сьогодні так рано? - знітилася від несподіваного повернення друга дівчина.

- Ти давай від теми не ухиляйся! - ще дужче спохмурнів колишній однокласник.

- Сашо, я тобі неабияк вдячна за все те, що ти для мене зробив... - Зоря дивилася на товариша з такою ніжністю та приреченістю, що Олександр не міг ображатися. - Але я отримую нормальну зарплатню і більше не хочу сидіти у тебе на шиї. Вже знайшла житло, до речі...

- Я тисячу разів повторював, мені не важко піклуватися про тебе, Зоряно... - Сашко підійшов до дівчини, але за півметра зупинився. - А, ти знову за своє! Хутко розпаковуй все назад!

- Ну добре, добре... Буду з тобою відвертою... - обійняла валізи Зорянка. - Знаю, що у тебе з дівчиною через мене постійні сварки. Не хочу бути причиною ваших скандалів...  Ти й так мені дуже допоміг!

- Та перестань... - присів поряд чоловік. - Ми і до тебе так сварилися... А останній рік взагалі, як кішка із собакою... Не сьогодні-завтра розбіжимося... До чого тут ти?

- Сань, я дуже ціную твою турботу, правда, але…

- Підеш? - тихо закінчив речення подруги.

- Піду… - винувато посміхнулася Зоряна.

Якусь хвилину вони сиділи мовчки, спираючись на дві невеликі валізи. Олександр спробував знайти хоч один аргумент, щоб залишити Зоряну в себе. А вона просто вдячно кліпала очима і мило усміхалася.

- Давай тоді хоч відвезу тебе? - порушив тишу друг. - Заразом гляну, що за район, що за люди? Столиця все ж таки... Можна і в халепу вскочити!

Сашко повільно підвівся, допоміг Зоряні застібнути повні різного одягу валізи і знову запитав:

- А чому ти мені прямо не сказала, що хочеш з’їхати звідси? Влаштувала мені тут…тишком-нишком…

- Ти б мене не відпустив, чи не так? - зазирнула у засмучені очі. - Я вже скільки разів тобі намагалася пояснити, а ти й слухати нічого не хотів...

- Твоя правда... Не відпустив би... - двозначно промовив хлопець. - Вибач, я ж не думав... Просто не бачив в тому сенсу! То куди тебе відвезти? Адресу хоч знаєш?

- Так, зараз знайду у вайбері... - Зоряна поспішала озвучити Сашкові інформацію про нове місце проживання, адже боялася, аби він будь-якої миті не передумав і не вмовив її залишитися. - Одна дівчина здає кімнату... недорого... Хочу спробувати, а не сподобається, то підшукаю інший варіант... На крайній випадок, повернуся до тебе... Ти ж мене приймеш назад, якщо що?.. - винувато поглянула Зоряна.

- Ой, Зорько! Де ж я дінуся з підводного човна? - нарешті усміхнувся і Олександр. - Звісно! Раптом чого, то одразу дуй до мене! Щоб ніякої самодіяльності! Обіцяй!

- Клянуся чесно тримати тебе в курсі всіх моїх справ! - дівчина відірвалася від пошуку потрібного повідомлення і поклала руку на серце.

- Оце вже інша справа. То де, кажеш, живе твоя нова інтернет-знайома?..