Руслана

Руслана

- Господи! Ну, скільки разів тобі ще повторити? Я! Тебе! Не кохаю! Крапка! - лютувала ефектна красуня, яка вже добру годину намагалася розірвати нинішні, як і зазвичай, короткотривалі стосунки, з молодим мужнім чоловіком, який зараз виглядав жалюгідно у її ніг:

- Русланко, Богом молю, тільки не кидай мене... Я ж без тебе жити не зможу! А моїх почуттів вистачить на нас обох з головою!

- Оу май гад! Та не потрібен мені ти і тим паче твоя любов! - закотила зелені очі непохитна кралечка.

Вона виглядала такою ідеальною, такою вишуканою! Хлопець і зараз боготворив неприступну красуню. Одяг - стильний, новий, дорогий. Макіяж - яскравий! Зачіска - щойно з салону! Сьогодні зранку вона вкотре перефарбувала волосся. Світле омбре на шоколадному тлі чітко підкреслювало її звабницьку натуру. Сама ж Руслана вже не пам’ятала свого натурального кольору, адже змінювала його разом із кавалерами...

- А ти жорстока! - нарешті випростався хлопець.

- Яка вже є... Й іншою не стану, - пхикнула Міс Неперевершеність.

- Тиждень тому ти говорила інакше! - не міг повірити у розрив стосунків молодик. - Коханим мене називала... Що сталося? Невже я тебе чимось скривдив?

- Облиш! - Руслана різко забрала свою руку, яку взяв у свої долоні закоханий хлопець. - Справа не в тобі. Не сприймай так близько до серця. Найдовші стосунки, які були в моєму житті, тривали лише місяць. І подібних було багато.... І знаєш, кожного разу я кохала по-справжньому. От тільки те почуття швидко згасало. А невдовзі я кохала вже іншого і знову так само міцно і щиро...  Тому... не варто так побиватися!

- Виходь за мене! - шукав будь-яку можливість, аби лише втримати норовливу красуню поряд.

- Ти що, зовсім з глузду з’їхав?! - і обурилася, і одночасно не зрозуміла слів хлопця дівчина. -  Навіщо тобі жінка, яка не кохає? Та й ще... (наперед скажу) постійно зраджуватиме тебе?!

- Мені байдуже, лише б ти була зі мною! - ніби не чув її чоловік. - До речі... А як же квартира, яку я винайняв для тебе? Я проплатив її на цілий рік вперед!

- Усе! Досить! Май хоч краплю гідності! - кинула наостанок Руслана.

Вона сіла до свого новенького  порше, який їй подарував попередній, по вуха закоханий, бідолага, простягнула зв’язку ключів від орендованої квартири оторопілому кавалеру, завела авто і натисла на педаль газу.

Руслана ніколи не зустрічалася з чоловіками з метою поживи. Вони з власної волі завжди намагалися своїми коштовними подарунками утримати її біля себе, а дівчина в свою чергу аж ніяк не надавала таким знакам уваги особливого значення. Серед її нескінченної кагорти шанувальників були і мажори, і звичайнісінькі прості бідні хлопці. І вона справді всіх кохала, а тоді дуже засмучувалася, коли почуття раптово починали згасати. Щоправда й сумувати вона не вміла довго… Щоразу знаходився той, хто з новою силою запалював їй серце...