Карина

Карина

- Петрику, дуже тебе прошу, будь ласочка, тільки не сутулься. Ти ж хочеш мати гарну поставу коли виростеш, чи не так? - запитала молода симпатична дівчина, стилем і манерами схожа на серйозну вчительку.

- Якщо бути абсолютно відвертим з вами, Карино Дмитрівно, - відповів по-дорослому її шестирічний вихованець, - то мені абсолютно байдуже до моєї постанови...

- Правильно говорити "постави"... - звично виправила Петрика. - Невже ти не хочеш бути таким же красивим як от, наприклад, твій татко?..

- Я все одно ніколи на нього не буду схожим! - хлопчак образливо надув губки і склав на грудях руки.

- Чого б це раптом? - не зрозуміла засмученого Петрика Карина Дмитрівна.

- Чого, чого... - далі бундючився малий. - Тому що всі мої родичі та знайомі татка кажуть, що я викапаний мама...

- Он ти про що, - з полегшенням видихнула дівчина. - Але ж і мама в тебе завжди мала вигляд натягнутої струни. Її граційності заздрили усі подруги і не тільки..!

- А я її взагалі не пам’ятаю. Лише з фотографій…

- Гей! Ти чого носа повісив? Думаєш, мамі з неба приємно дивитися, як ти сумуєш? - дівчина легесенько торкнула пальчиком кінчика кирпатого носика. - Будь чоловіком і не край їй серце...

- Добре, що у мене є татко і... ти... - перейшов на дружнє "ти" Петрусь, - Мені іноді здається, що ти і є моя мама..

- А мені, що ти мій синочок! - обійняла хлоп’я за плечі Карина. - Тільки таткові про це анічичирк! Він у нас завжди такий серйозний! А раптом це йому не сподобається?

Петрик по-змовницьки підморгнув няні, а тоді підніс до губ руку, вдавано замикаючи уявний замок вигаданим ключем. Дівчина підіграла учневі, забравши ключа і сховавши його до кишені сукні. Обоє голосно розсміялися і по-рідному міцно обійнялися.

Карина - тендітна двадцятитрирічна юна пані з довгим русявим волоссям завше заплетеним в два колоски і голубими, як обрій, очима. З вигляду вона нагадувала дівчинку з казки про Дюймовочку: маленька, худенька, мов янголятко, але з великим і добрим серцем.  

Кілька років тому вона вступила до вишу на контрактній основі. Була вихідцем з бідної сім’ї, тому розуміла, що батькам її навчання непосильне. Уже після першого семестру, успішно склавши сесію, знайшла гарний підробіток. Її взяв на роботу  багатий вдівець, який тільки-но втратив дружину і залишився сам з малесеньким сином.

Карина раділа змозі заробляти на життя і навчання самостійно, тому з перших днів старалася виконувати свої обов'язки ідеально. Наступні роки навчання працювала у того ж роботодавця. А коли воно скінчилося, повертатися додому у рідний Переяслів дівчина не поспішала. У гуртожитку залишалося жити лічені дні, тому вона уже місяць активно шукала недороге житло для подальшого перебування у столиці.

- Карино Дмитрівно, де ви там пропали? Водій вже вас зачекався! - долинуло суворе із слухавки.

Це був господар будинку, Борис Миколайович, і за сумісництвом найгарніший чоловік у світі! Таким його бачила Карина і ще добра сотня закоханих у нього по самі вуха жінок.

- Про вовка промовка!  - посміхнулася ще зовсім юна нянечка, коли коротку однобічну розмову було закінчено. - Ой, я тут з тобою зовсім відчуття часу втратила. Ти ж запізнюєшся в басейн!

- Точно! - хлопчик скрикнув від несподіваного усвідомлення неминучого зауваження від тренера і помчав до вхідних дверей.

  - Карино Дмитрівно, вкотре наголошую, дисципліна перш за все! - зробив зауваження батько вихованця, коли двері за сином зачинилися.

Чоловік з'явився непомітно,тому тепер Карина так само злякано виглядала, ніби її Петрик від згадки про розлюченого тренера.

- Я... - лише і встигла відповісти  схвильована дівчина.

- У мене до вас є пропозиція. Зробімо чаю і обговоримо деталі, - сказав високий статний чоловік, який ніколи не чекав на відповіді підлеглої, тому продовжував далі своє: - Ви в мене працюєте вже п’ять повних років відтоді, як померла моя дружина.  Ви добре знаєте мене і мої принципи, тому я буду говорити з вами прямо, без будь-яких натяків.

Дівчина помішувала чай, забувши про те, що напій зшазвичай п'є без цукру. Карина боялася почути про своє звільнення, адже робота їй підходила за всіма параметрами, а шефа вона взагалі обожнювала. Чоловік говорив далі:

- Ні для кого не є таємницею, що після того, як я став вдівцем, ні з ким не заводжу серйозних стосунків. Усі мої жінки з ескорту. Але мені не до вподоби, що у них є стосунки... ну ви розумієте, ще й з іншими партнерами... І я подумав, для чого мені вигадувати велосипед, якщо у мене є ви? - Карина продовжувала помішувати несолодкий чай все інтенсивніше, коричнева рідина проливалася на вишукану скатертину. - Я б міг вам платити, зауважте, досить суттєву суму!.. Ви ж все одно кожного дня о цій годині, доки мій син на тренуванні, вільні... Могли б підзаробити...

- Так, - не роздумуючи ні секунди відповіла дівчина, яка довгих п’ять років з першого робочого дня в цьому домі була по вуха закохана у свого роботодавця, шефа і господаря. Її "так" звучало спокійно і беземоційно, що ні на мить не виказало справжні почуття дівчини. Тільки пляма на скатертині могла підвести Карину, але чоловічий погляд того не помітив.