Частина 30. Хепі-енд?

Частина 30. Хепі-енд?

День неодмінно змінює ніч,

А кожен кінець - це завжди початок!

Кохання - на диво заплутана річ

З трикрапок...

- Ну як, Назарію, влаштовують тебе мої умови праці? - заради годиться запитала Ельвіра, новий бос комп’ютерного генія із провінції.

- Усе ідеально! Це те, що мені потрібно. Цікава робота... Гідна зарплата... Тенденція до розвитку і росту... - Назар протягував останні слова кожного речення, натякаючи на ще якісь нюанси, які повинна була б передбачити нова керівниця.

- Можливо, у тебе є ще якісь побажання? То кажи, не соромся... - кокетливо запропонувала Ельвіра, зрозумівши натяки по-своєму...

- Якщо чесно, то є... - Назар повільно провів по волоссю рукою, збираючись із духом.

- Оу, як цікаво! - примружила великі гарні очі жінка.

- Це не обов’язково... Просто хотів дізнатися, чи немає у тебе, часом, вакансії економіста? Можливо, менеджера чи бухгалтера? - Назар з надією дивився на співбесідницю, але в душі відчував, що вона не виправдає його сподівань.

- А тобі однієї посади вже замало чи що? - Ельвіра враз посерйознішала, зрозумівши прихований зміст прохання. - Та жартую-жартую... Не знала, що ти їдеш не один. У тебе з’явилася дівчина?

Ельвіра не мала звички обходити гострі кути та гратися в недомовки. Її стиль спілкування завжди був відкритим і прямим. Правда значно зменшує час вирішення проблем. Тому і з Назаром сьогодні була повністю відвертою.

- Не те, щоб дівчина... Навіть не знаю, як пояснити... - Назарій знову нервово почухав потилицю. - У нас стосунки, але ми не у статусі пари. Там усе дуже заплутано, та на даному етапі зовсім не хотілося б втратити те, що маю. Я думаю, з часом саме собою все вирішиться...

- Ну, що ж... Зрозуміло! - керівниця мережі парфумерних бутиків елегантно закинула ніжку на ніжку. - У вас відбувається щось, на кшталт того, що у нас чоловіком... І кинути шкода, і майбутнє з ним якесь занадто примарне чи що... - чарівно посміхнулася міс-елегантність. - На жаль, зараз усі місця укомплектовано, але я подивлюся, що можна придумати. Сподіваюся, вона хоч гарний спеціаліст?

- Гарантую! - повеселішав Назарій, адже в перспективі все виглядало напрочуд вдало.

- Я тебе нікуди не відпущу! - кричав Вадим Петрович так, що весь офіс стояв на вухах.

Бухгалтерка сиділа навпроти свого боса, який то підстрибував зі свого крісла, то знову нервово бухався в нього.

- Будь ласка... Мені конче потрібно... - слізно благала Зоряна, яка так швидко прийняла важке рішення, і тепер хотіла діяти за своїм планом.

- Де я тобі зараз знайду заміну? - продовжував лютувати Вадим Петрович, але очі видавали його істинні почуття - відчай! - Та що там! Ти ж чудово розумієш, що тобі взагалі заміни немає!

Керівник взяв папку із гарно оформленими звітами, які мали чітку систему, і почав швидко гортати сторінку за сторінкуою, ніби знову переконуючи себе, що ця працівниця - досвідчена, розумна, працьовита, - дуже потрібна їхньому банку.

- Мені байдуже! - теж перейшла на тон вище Зоряна, підвівшись зі свого місця. - Усе вже остаточно вирішено. Не відпустиш? Два тижні відпрацюю, і ти мене не зможеш зупинити!

Чоловік швидко обійшов свій стіл і опинився за подих до колишньої дівчини.

- Не їдь! - неочікувано стиснув у міцних обіймах втікачку Вадим Петрович. - Дай мені другий шанс! Будь ласочка... Усі помиляються. Усі! А я вже й так добряче покараний, хіба не так?

“Такий красивий... - піймала себе на небезпечній думці Зорянка, - і коли він посміхається, і коли лютує, і навіть коли благає...”

- Не мовчи… - шепотів на вухо збуджений чоловік. - Я так скучив за твоїми вустами, просто дах зносить! Так хочеться знову їх відчути...

Він був дуже близький до мети, але, на жаль, серце Зоряни вже їй не належало:

- Вибач…

- Привіт, кохана, - привітав за звичкою поцілунком у щічку Ельвіру її бойфренд Олександр.

- Ти? І до мене на роботу? Щось новеньке... Нумо, давай, викладай, з чим завітав? - жінка зробила крок назад для того, аби краще було просканувати свого хлопця, і уважно оглянула його з ніг до голови.

- Я? Та нічого особливого... Просто хотів сказати, що ввечері ми не зможемо зустрітися, бо я буду зайнятий... - марно приховував посмішку Олександр, адже його дівчина-сканер все одно його розкусила.

- І хто вона? - байдуже запитала Ельвіра.

- Ой, Елю, не вигадуй... - підійшов ближче хлопець. - Ти ж знаєш, що я ніколи тобі не зраджував!

- Знаю. Але... Як тобі це пояснити?... От якось відчуваю, що… - дівчина почала насторожено припускати можливі варіанти гарного настрою Олександра, але той її зупинив чистосердечним: