Частина 27. Свободолюбива

Частина 27. Свободолюбива

Я, мабуть, осідлаю час

І промчусь по своєму літу!..

Подарує себе Пегас

Світу...

Час... Категорія, яку можна пояснити з багатьох точок зору. Фізики скажуть вам, що це величина, яка характеризує послідовну зміну явищ і станів матерії, їхню тривалість.

Як філософська категорія час є невід’ємним атрибутом світу. Він почався із народженням всесвіту й зникне, коли той добіжить кінця. А чи добіжить коли-небудь? Ніхто не знає...

От тільки для людини це процес, на який вплинути вона не може, тому і дуже боїться його! Іноді наше життя може минати спокійно і без особливих змін. Тоді ми не дуже і нарікаємо на швидкоплинність цього Містера “t”. Але ж буває, що кожна секунда вартує чийогось життя, може стати вирішальною, кардинально змінити усе ваше існування чи навіть стати останньою... Ось тут ми і усвідомлюємо свою безпорадність і безсилля перед таким непідвладним нам явищем...

Але... Не поспішайте сумувати і безвихідно зітхати! Побутує ще одна дуже цікава теорія, стосовно якої простір і час не існують самі по собі, а є результатом того, якими ми уявляємо речі, оскільки можемо сприймати предмети і все, що нас оточує тільки такими, якими вони нам здаються! Отже, панове, все у наших руках!

Для закоханих час летить взагалі непомітно. Так швидко минули і вісім місяців вільних стосунків Зоряни та Назара...

- От такої! І хто ж це у нас так світиться, аж очі засліплює від цього дива? - сплеснула в долоні Ніна Валентинівна, зустрівши веселу Зоряну.

- Я так розумію, восьме березня вдалося на славу? - Лідочка підвелася зі свого робочого місця і підбігла до подруги. - Привіт!

- Доброго всім ранку! - Зоряна обійняла колегу і єдину подружку Ліду, а потім присіла у крісло і мрійливо продовжила: - Так! Ви все правильно зрозуміли... Свято було неймовірним!

Дівчина крутнулася у кріслі, а тоді заховала долонями широку задоволену усмішку, ніби соромилася свого щастя.

- Так, може, він і пропозицію встиг тобі зробити?! - вирішила відгадати справжню причину такого піднесеного настрою Ліда.

- Тю... Ти щось як ляпнеш! - розсміялася бухгалтерка. - Лідочко, ти не забула, що ми з ним просто друзі?!

- Ага... Просто друзі, кажеш? Які вже більше двох років живуть під одним дахом - це друзяки просто? Може бути... - подруга ходила довкола столу Зоряни і загинала пальці на руках, ніби справжній детектив. - Добре... Друзі, які сім... Чи вже всі вісім, Ніно Валентинівно? Точно! Вісім місяців займаються мало не щовечора коханням... Це ти друзями називаєш? Нам, звісно, ти можеш розповідати скільки завгодно свої байки, але ж себе не обманюй, добре?!

- Лідо! - скривила невдоволену винувату міну дівчина.

- Що?! Втюрилася по самі вуха - до ворожки не ходи! І що ж тоді таке особливе він тобі подарував, що ти літаєш мов на крилах? - Ліда нарешті зайняла своє робоче місце і приречено замовкла, готуючись до настопної промови подруги.

- Ніколи не вгадаєте! - знову надихнулася Зоря.

- Куди нам, недалеким?! - обурилася Ліда, яка точно знала, що стосунки Назара із Зоряною не можуть бути простими і товариськими - тільки її подруга все заперечувала і ніяк не хотіла слухати її порад.

- Дівчатка, годі вам сваритися! - як завжди вчасно втрутилася мудра і розважлива Ніна Валентинівна, якій було цікаво почути про пригоди Зорі. - Ой і що ж він знову вигадав?.. Я думаю, що ви стрибали з парашютом! Вгадала?

- Майже! Ми їздили в Запоріжжя подивитися на Хортицю - колиску козацтва і на легендарний Дніпрогес! - захоплено розповідала Зоряна. - А там... ми з Назаром... у тандемі стрибали з арочного мосту! Уявляєте?!! Сорок два метри вільного падіння над величним Дніпром! Ах... Це називається “Роупджампінг”. Ну, коли тебе спеціальною мотузкою прив’язують, і ти падаєш з мосту, а тоді в якийсь момент тебе різко зупиняють ці троси... Боже, це не описати словами! Правда ж круто?

- Ого! Не те слово! - Лідочка ледь не впала зі стільця, почувши про побачення подруги.

Вона навіть забула про образи і вже уявляла, як це така тендітна Зорянка могла наважитися на такі небезпечні та екстремальні стрибки. Ліда тільки в Ютюбі бачила подібні розваги, і їй завжди здавалося, що на те здатні тільки каскадери або ж відчайдухи, але ніяк не прості пересічні люди і вже точно не її колега.

- Якби ви тільки знали, які це сильні відчуття! Ну от ні з чим більше не порівняти! - Зоряна заплющила очі, ніби згадуючи вихідні, а тоді додала: - Відчуття польоту і свободи!

- Ой... Свободолюбива ти наша! - засміялася Ніна Валентинівна, яка навіть уявляти боялася такі розваги.

- Так, свобода - це моє повітря! От, знаєте, я наче і не дихала раніше, а тепер... Гляньте на мене - я ж розцвіла! І усі ці поїздки, пригоди... Вони розкривають у мені незнані до цього сторони! - Зоряна втішено зітхнула, а тоді розкрила сумочку і дістала декілька дерев’яних магнітів.