Частина 18. Ігри долі

Частина 18. Ігри долі

Розкажи Богу про свої плани,

розсміши Його...

Тихо тримають небо титани,

Бережуть вогонь.

Розкажи Богу про свої мрії

І попроси...

Може, підкажуть шлях до надії

Голоси...

- Зоряно, зайдіть, будь ласка, до мене. Треба дещо обговорити, - Вадим Петрович викликав підлеглу по внутрішньому зв’язку до себе в кабінет.

- За хвилину буду, - спокійно відповіла дівчина, бо ще не знала, яка розмова на неї чекала.

А хто чітко може знати, що буде з ним наступної миті? Ось людина, не поспішаючи, прямує пішоходною зеброю аби перетнути вулицю і дістатися до улюбленої піцерії. Зазвичай вона обідає у цьому закладі, тому маршрут знає заздалегідь. Тільки поласувати смачненькою стравою цього дня їй не судилося, адже невідомо звідки з’явилася дорога іномарка із нетверезим водієм за кермом. Що стається далі - стара і сумна історія... Хто ж про таке міг подумати завчасно?..

Або ж є інша людина, яка день у день важко гарує на роботі, отримуючи за виконану діяльність копійки. Після трудового дня повертається додому із невеликим пакетом, у якому приречено очікують скупенькі продукти: хліб, кефір та варена ковбаса. Людині цього замало, але для життя вистачає. Набір харчів кожен день один і той же, хіба назва ковбаси міняється. Але в один із буденних вечорів, коли господар невеличкої квартирки допивав свою молочку, пролунав неприємний звук старенького мобільного. Зазвичай такої пори ніхто не телефонував цій людині, але то було зазвичай... Від незнайомця, який відрекомендувався адвокатом, чоловік дізнається про спадок, який лишила йому самотня багата троюрідна бабуся. До речі, про саму бабцю людина чує також вперше того дня. І - вуаля! Вечір стає зовсім неочікуваним, а подальше життя господаря до того моменту невеличкої квартирки, змінюється кардинально! Доля? Можливо... Але люди таки не здатні побачити своє майбутнє, як не крути...

- Дозвольте? - запитала Зоряна після трьох коротких стуків у двері.

- Так-так! Сідай, Зорю, - галантно підставив стільчик Вадим Петрович.

“Сідай, Зорю?” - дівчина не вірила своїм вухам, оскільки він давно її так не називав, ще з самого моменту їхнього розриву.

- Що ти плануєш робити під час новорічних свят? - запитав Вадим, мов нічого важливого між ними не трапилося, і, не давши дівчині можливості навіть відкрити рота, продовжив своє: - Пропоную на тиждень з’їздити кудись відпочити. Хочу, щоб ти сама обрала тур!

На останніх словах Вадим задоволено посміхнувся, повернувся до свого робочого столу, взяв щось і знову подивився на ошелешену дівчину. Потім шеф розклав перед Зоряною купу рекламних листівок і склав руки на грудях, очікуючи на відповідь.

- Тур?.. Зараз щось підберемо, - просичала крізь зуби підлегла, перебираючи різнокольорові брошури. - Так-с... Шрі-Ланка, Будапешт, Турція... Це не те... О! Придумала! Пропоную вам... з Мариною на пару... злітати далеко і надовго! Разом підлікуєте її депресію! Як тобі такий варіант?!

- Зорю, ну чого ти починаєш?.. - винувато протягнув чоловік.

- Слухайте, Вадиме Петровичу, - дівчина навмисне перейшла на “ви”, - а вас, випадково, не цікавить, чи вільна я? Чи, може, у мене вже є з ким проводити свята і обирати тури?!

- Ти зараз просто злишся! Не говори дурниць... - послабив на шиї краватку шеф.

- Що? Дурниць? Ха... Думай, що хочеш! Але я тобі не дівчинка на побігеньках! Захотів - покликав, захотів - забув на кілька місяців! Чи скільки вже часу минуло, не підкажеш? Мовчиш? А я тобі скажу - до дідька вже пройшло! І ти туди ж вали! - випалила на одному диханні Зоряна і зникла, грюкнувши дверима.

Вадим так і залишився стояти, мов укопаний, посеред кабінету, на столі якого красувалися барвисті брошурки...

- Може, все ж таки я піду? - благально запитав Назар у Зоряни, коли та замовляла піцу у вже рідному закладі.

- Розігнався! - Зоряна схопила сусіда за руку і притисла її до столу. - Різдво надворі! Усі люди, як люди: святкують, відпочивають, а ти вже три місяці з квартири ні ногою. Можеш хоч один вечір розслабитися? Бо я, чесно кажучи, вже починаю думати, що в тебе депресія через свою Ді...

- Не вигадуй! При чому тут Діана? - перебив співрозмовницю хлопець і різко забрав свою руку зі столу. - Вона вийшла заміж! І слава Богу! Справа не в ній... Ти ж і сама знаєш, що мені влітку останній внесок за квартиру потрібно буде заплатити. Солідний такий! Ще півроку попотію, зате матиму ключі від двушки у Києві!

- Але ж один вечір тобі погоди не зробить! - стояла на своєму Зорянка. - Розслабляйся і отримуй задоволення!

- Ага, розслабишся з тобою... А якщо твій... підійде, проблем не буде? - уже спокійніше відповів Назар, оглядаючись довкола.