Частина 17. Двобій

Частина 17. Двобій

Не врятують тебе обладунки,

Ні стратегії, ні види зброї.

Бо закоханий у чаклунку,

Ти - не воїн!

Жінка, яка довго жила з некоханим, неуважним і нелюблячим чоловіком, схожа на сполохану здичавілу пташку, яка, навіть при великому бажанні покинути свою клітку, може на це так і не наважитися. Якщо ж птаха таки випорсне із тенет, то летітиме швидко і необачно, тільки б назавжди полишити і місце свого ув’язнення, і відразливого наглядача. Такі польоти не завжди видаються успішними, адже зазвичай пташки збиваються з курсу, давно втративши уміння орієнтуватися на місцевості. Так і жінки, розчарувавшись у своїх коханих можуть перенести свої образи на майбутні стосунки. Або ж просто так і не навчитися жити без нагляду своїх тиранів...

- Проходь, моя маленька... Будь, як вдома, - запрошуючи до свого холостяцького лігва, Лев солодко наспівував компліменти супутниці.

- Ага... Тільки не забувай, Зоряно, що ти в гостях! Чи не так? - дівчина ніби застерігала себе від завчасно запланованих дурниць.

- І то правда! Я винаймаю лише одну кімнату... Тож, коли будеш на піку насолоди, будь ласка, тримай себе в руках... - міцно притискаючи до себе Зоряну, наче виграний трофей, прошепотів злегка хрипкуватим голосом Лев.

- Ти завжди такий... самовпевнений чи тільки зі мною? - зовсім не перешкоджаючи настирним діям, запитала розчервоніла дівчина.

- А що поганого в тому, щоб нам було добре?.. - хлопець старанно блукав по тілу дівчини, мов шукав найслабші місця супротивника, щоб потім в зручний момент атакувати свою жертву.

- Нічого поганого... Але мені і так все подобається, без продовження... ммм... - Зоряна не здавала своїх позицій, хоча уже просто мліла від насолоди.

- Зараз усе чудово, але потім... буде ще краще... Обіцяю! - Лев впевнено продовжував свій наступ, перейшовши уже на невелике стареньке ліжко.

Хлопець цілував тонку шию і швидко міняв позицію рук: вони то пестили збуджені перса, то міцно стискали пружні дівочі сідниці, то ніжно малювали знаки безкінечності на пласкому животі Зоряни...

- Краще?.. Не знаю… - у короткі моменти між поцілунками, коли дівчина набирала повітря, їй вдавалося вимовити по кілька слів, які у нічній тиші лунали так спокусливо, що були зовсім не схожими на відмову. - Розумієш... Краще може бути... але... Це не на сто відсотків... Ну, тобто... А, якщо, ні...? Навіщо поспішати і щось... змінювати? Нам так добре зараз…

Після останньої фрази Зоряна вирвалася із обіймів хлопця і на сто вісімдесят градусів змінила своє розташування, зручно вмостившись зверху. Тепер вона перехопила владу у свої руки.

- Ти просто неймовірна! Я хочу тебе так, як ніколи нікого ще не хотів! - занурюючись у густе волосся дівчини, хрипів юнак.

- Ой, тільки не заливай... - пристрасно цілуючи вушко, Зоря ритмічно погойдувлась у такт з мелодією, яка линула з ноутбука.

Вона не вірила почутому, а ситуація, у яку нещодавно втягнув її Лев, підтверджувала його несерйозне ставлення до їхніх стосунків.

- Ти така сексі, просто аут! - лише одним вправним рухом юнак знову опинився зверху.

Тепер він атакував солодкі полуничні вуста Зоряни, хоча не забував і про оголені дівочі плечі. Ще декілька таких па - і вони вже задихалися від пристрасті, потопаючи у феромонах бажання.

 Лев вирішив, що їхній вечір підходив до кульмінації, тому спробував розстібнути блискавку на дівочих джинсах, але Зорянина рука миттєво стала на заваді:

- Ти... дуже класний, але я не можу…

- Що?.. Ти зараз серйозно?! - Лев не вірив власним вухам, які ще палали від вологих поцілунків звабниці.

- Так… - прозвучало якось винувато, але досить переконливо у відповідь.

- То, знаєш... Ти, мабуть, давай... краще іди додому… швиденько! Доки я ще можу тримати себе в руках! Інакше, не дотримаю свого слова, - в його голосі чулося стільки розчарування та безпорадності впереміш з гіркотою та образою, що Зоряна вирішила не гаяти часу і якомога швидше забратися геть із невеликої кімнатки.

Єдине, що вона сказала на прощання: “Не сумуй...” Ці два слова ще довго лунали у Левовій голові, плутаючись між короткими запитаннями: “Як вона могла?”, “Ну як?”, “Чому саме зараз?”

Зоряна ж легкими кроками збігла по довгих сходах і уже на вулиці викликала таксі. Вечір давно перейшов у дивовижну ніч. Дівчина нарешті вдихнула на повні груди свіжого осіннього повітря і відчула шалений викид адреналіну, який так довго стримувала в собі. Таких емоцій вона ще не отримувала ні разу за свої майже двадцять шість років, і це їй однозначно подобалося...

Таксист за лічені хвилини довіз додому зачаровану пасажирку, яка все думала про романтичний вечір, збудженого Лева та пристрасні поцілунки. Зоряна, мов та лисичка, щоб не розбудити Назара, тихцем пробиралася до себе в кімнату, аж раптом побачила світло у кухні.